Новітні методики моделювання та реалізації змісту журналістської освіти за кращими світовими тенденціями (на прикладі Хабу медіа мобільності)

УДК 070.1:659.3(477)

Петрів Тарас Іванович
к.філол.наук., доцент,
Науково – навчальний інститут журналістики Київського національного
університету імені Тараса Шевченка,
02000, Україна, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 36/1,
taraspetriv@knu.ua
ORCID: https://orcid.org/0009-0003-3272-6658

АНОТАЦІЯ 

 Стаття присвячена аналізу інноваційних підходів до формування змісту журналістської освіти в Україні через призму діяльності «Хабу медіа мобільності». Дослідження має на меті теоретично обґрунтувати та практично продемонструвати ефективність моделі інтенсивного практичного занурення як засобу адаптації майбутніх медійників до викликів цифрової епохи та умов воєнного стану.

 У роботі застосовано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів: метод системного аналізу — для вивчення структури освітніх програм Хабу; метод моделювання — для опису процесу створення симулятивного редакційного середовища; метод порівняння — для зіставлення вітчизняних практик із кращими світовими тенденціями (зокрема стандартами DW Akademie та іншими європейськими інституціями медіаосвіти); а також описовий метод для фіксації результатів впровадження «Wartime Media Mobility Hub».

 Доведено, що «Хаб медіа мобільності» успішно реалізує модель дуальної освіти, яка базується на принципах імерсивності та менторства. Встановлено, що ключовими методиками моделювання змісту є: інтеграція студентів у реальні виробничі цикли провідних конвергентних редакцій; пріоритетність технологій MOJO (мобільної журналістики); та впровадження безпекових модулів (тактична медицина, цифрова гігієна). Особливу увагу приділено трансформації ролі викладача з транслятора знань у фасилітатора професійного розвитку. Виявлено, що мережева взаємодія між учасниками з різних регіонів сприяє формуванню єдиного етичного поля та професійної солідарності.

Досвід Хабу свідчить про необхідність зміщення акцентів у журналістській освіті з академічного теоретизму на практико-орієнтоване моделювання. Застосовані методики дозволяють оперативно оновлювати зміст навчання відповідно до запитів медіаринку, що забезпечує високу конкурентоспроможність випускників. Дана модель може бути рекомендована для імплементації у навчальні плани закладів вищої освіти як ефективний інструмент подолання розриву між освітньою теорією та медійною практикою.

Ключові слова: журналістська освіта, Хаб медіа мобільності, медіаконвергенція, імерсивне навчання, дуальна освіта, менторство, мобільна журналістика, безпека журналістів.

Modern Methodologies for Modeling and Implementing the Content of Journalistic Education Following Global Trends (Case Study of the Media Mobility Hub)

Taras Petriv
Ph.D. in Philology, Associate Professor
Scientific and Educational Institute of Journalism
Taras Shevchenko National University of Kyiv
36/1 Yurii Illienko Street, Kyiv, 02000, Ukraine
Email: taraspetriv@knu.ua
ORCID: https://orcid.org/0009-0003-3272-6658

Abstract

The article analyzes innovative approaches to shaping the content of journalistic education in Ukraine through the activities of the “Media Mobility Hub.” The study aims to theoretically substantiate and practically demonstrate the effectiveness of the intensive practical immersion model as a tool for adapting future media professionals to the challenges of the digital age and wartime conditions.

 A complex of general scientific and specialized methods was applied: the systematic analysis method – to study the structure of the Hub’s educational programs; the modeling method – to describe the process of creating a simulated editorial environment; the comparative method – to align domestic practices with the best world trends (specifically the standards of DW Akademie and other European media education institutions); and the descriptive method – to record the outcomes of the “Wartime Media Mobility Hub” implementation.

 It is proven that the “Media Mobility Hub” successfully implements a dual education model based on the principles of immersion and mentorship. It has been established that the key methodologies for content modeling include: integrating students into real production cycles of leading convergent newsrooms; prioritizing MOJO (mobile journalism) technologies; and incorporating safety modules (tactical medicine, digital hygiene). Particular attention is paid to the transformation of the teacher’s role from a transmitter of knowledge to a facilitator of professional development. It was found that network interaction between participants from different regions contributes to the formation of a unified ethical field and professional solidarity.

The experience of the Hub demonstrates the necessity of shifting the focus in journalistic education from academic theoreticalism to practice-oriented modeling. The applied methodologies allow for the rapid updating of educational content in accordance with media market demands, ensuring high competitiveness of graduates. This model can be recommended for implementation in the curricula of higher education institutions as an effective tool for bridging the gap between educational theory and media practice.

Keywords: journalistic education, Media Mobility Hub, media convergence, immersive learning, dual education, mentorship, mobile journalism, journalists’ safety.

Постановка проблеми 

У контексті глобальної цифровізації та турбулентності медіасередовища традиційна система журналістської освіти стикається з критичним викликом – стрімким моральним застаріванням теоретичних моделей підготовки фахівців. Центральна проблема полягає у зростанні дисонансу між академічними результатами навчання у закладах вищої освіти та динамічними компетенціями, яких вимагає сучасний конвергентний медіаринок.

Згідно з актуальними світовими тенденціями, зафіксованими у звітах Reuters Institute for the Study of Journalism та програмах UNESCO з журналістської освіти, класичні лекційні формати втрачають ефективність у підготовці «універсального журналіста». В українському контексті ця проблема загострюється через необхідність миттєвої адаптації медійників до роботи в умовах воєнного стану, де на перший план виходять не лише творчі навички, а й безпекова грамотність, стресостійкість та етична лабільність.

Незважаючи на численні теоретичні дослідження дуальної освіти, механізми реальної інтеграції студентів у високотехнологічні редакційні цикли без відриву від освітнього процесу залишаються недостатньо вивченими. Існує нагальна потреба у розробці та теоретичному обґрунтуванні адаптивних моделей медіаосвіти, які б поєднували інтенсивну мобільність, менторство та імерсивні технології.

Проєкт «Хаб медіа мобільності» (реалізований «Фундацією Суспільність») виступає репрезентативним майданчиком для апробації таких методик. Проте, науковий опис та систематизація цього досвіду як цілісної педагогічної системи досі не були предметом комплексного аналізу. Це зумовлює необхідність дослідження методів моделювання змісту журналістської освіти, які б не лише копіювали західні стандарти (DW Akademie, BBC Academy), а й враховували унікальний український досвід антикризового медіаменеджменту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Теоретичний фундамент модернізації журналістської освіти закладено у працях як українських, так і закордонних дослідників. Питання трансформації журналістських компетенцій у цифрову епоху ґрунтовно висвітлені у звітах Reuters Institute [2], де наголошується на пріоритетності мультимедійності. Проблеми адаптації освітніх програм до вимог ринку праці та концепцію дуального навчання в медіасфері досліджували В.Іванов та О.Волошенюк [5], підкреслюючи критичну роль медіаграмотності.

Питання імерсивного навчання та моделювання редакційного середовища в освітньому процесі розглядаються у працях Н.Габор та М.Житарюка [1], які акцентують увагу на необхідності подолання академічного теоретизму. Безпековий аспект журналістської діяльності, що став домінуючим у змісті навчання Хабу медіа мобільності, корелює з методичними розробками І.Пенчука [8] та міжнародними стандартами UNESCO [4], що стосуються захисту журналістів у зонах конфлікту.

Методологічні засади мобільної журналістики (MOJO) як інструменту професійної мобільності викладені в роботах Б.Гілла [14] та адаптовані до українського контексту фахівцями «Фундації Суспільність» у межах реалізації проєктів Хабу [11]. Водночас, концепція «медіа мобільності» як форми інтенсивної професійної соціалізації студентів-медійників залишається відносно новим об’єктом для української педагогіки вищої школи.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми

Попри наявність ґрунтовних розробок, поза увагою дослідників залишається низка аспектів, зумовлених динамікою воєнного часу. По-перше, недостатньо вивченим є механізм швидкої дескрипції та імплементації досвіду практикуючих воєнних кореспондентів у короткострокові освітні модулі (такі як «Wartime Media Mobility Hub» [12]). По-друге, потребує наукового осмислення методика менторського супроводу в умовах конвергентних редакцій, де роль наставника поєднується з виконанням оперативних редакційних завдань. По-третє, існує наукова лакуна в дослідженні впливу горизонтальних зв’язків («мережевої мобільності» [18]) між студентами з різних регіонів на формування національної стійкості медіапростору. Ці чинники зумовлюють необхідність комплексного аналізу досвіду Хабу медіа мобільності як цілісної моделі реалізації сучасного змісту журналістської освіти.

Формулювання цілей статті 

Враховуючи виявлену суперечність між академічними стандартами підготовки та реальними запитами сучасного конвергентного медіаринку в умовах воєнної агресії, основною метою статті є наукове обґрунтування та систематизація новітніх методик моделювання змісту журналістської освіти на прикладі досвіду «Хабу медіа мобільності».

Для досягнення поставленої мети визначено та розв’язано такі завдання:

1. Проаналізувати складники моделі імерсивного навчання, що застосовується в межах проєкту, та визначити механізми інтеграції студентів у реальний редакційний цикл провідних українських медіа.
2. Дослідити адаптивні трансформації змісту навчання у форматі «Wartime Media Mobility Hub», зокрема впровадження безпекових та етико-психологічних модулів як відповіді на виклики війни.
3. Охарактеризувати методику менторського супроводу та неформальної професійної соціалізації («медіаланчі», дискусійні платформи) як інструменту формування професійної ідентичності майбутніх журналістів.
4. Оцінити роль мережевої взаємодії та мобільності у подоланні регіональної ізоляції журналістських шкіл та формуванні єдиного інформаційного та етичного поля.
5. Визначити перспективи імплементації апробованих у Хабі методик у навчальні плани закладів вищої освіти з метою модернізації національної системи журналістської освіти згідно зі світовими тенденціями.

Об’єктом дослідження є процес професійної підготовки майбутніх журналістів у позаакадемічному освітньому просторі, а предметом – сукупність інноваційних методів і форм реалізації змісту навчання, що забезпечують формування висококомпетентного та стійкого медіафахівця. 

Виклад основного матеріалу дослідження

Реалізація змісту журналістської освіти в межах функціонування «Хабу медіа мобільності» ґрунтується на концептуальному синтезі теорії експертного менторства та моделі імерсивного навчання. Замість традиційних лінійних методів передачі знань, проєкт пропонує динамічну систему професійної трансформації, яка відповідає глобальній тенденції «Teaching Hospital Model». Ця парадигма передбачає повну інтеграцію суб’єкта навчання в реальне виробниче середовище, де освітній контент засвоюється не через теоретичну рефлексію, а шляхом безпосередньої участі в редакційній діяльності провідних конвергентних медіацентрів.

Центральним елементом методики моделювання змісту є адаптація до умов високої невизначеності. Впровадження ініціативи «Wartime Media Mobility Hub» продемонструвало ефективність адаптивного навчання, де безпековий компонент та етична стійкість інтегровані в кожен етап підготовки. На відміну від стандартних західних програм, де журналістика конфліктів вивчається як окрема спеціалізація, українська модель передбачає наскрізну присутність безпекових модулів – від цифрової гігієни до тактичної медицини. Такий підхід корелює з концепцією травма-інформованої журналістики, розробленою Dart Center for Journalism and Trauma, проте адаптує її до умов тривалого та інтенсивного воєнного конфлікту.

Важливим вектором інноваційності є технологічна універсалізація медійника через опанування MOJO-технологій (мобільної журналістики). У контексті Хабу смартфон розглядається не просто як засіб зв’язку, а як повноцінна мобільна студія, що дозволяє реалізувати повний цикл створення мультимедійного продукту. Це відповідає світовому тренду на децентралізацію медіавиробництва та зростання попиту на кросплатформений сторітелінг, орієнтований на диджитал-когнітивні особливості сучасної аудиторії.

Особливого значення набуває методика горизонтальної соціалізації, що реалізується через неформальні дискусійні платформи. Формат взаємодії між досвідченими редакторами та інтернами базується на засадах критичної педагогіки, де ключовим результатом є не лише набуття технічних навичок, а й формування ціннісної орієнтації та професійної етики. Це створює надійний базис для протидії дезінформаційним кампаніям та маніпулятивним технологіям, що є критично важливим для збереження демократичних стандартів медіа.

Перспективне моделювання змісту медіаосвіти вимагає врахування низки футурологічних трендів. Першим і найбільш вагомим є інтеграція штучного інтелекту (Generative AI) в редакційні процеси. Майбутні освітні модулі Хабу мають фокусуватися на етичному використанні АІ-інструментів для обробки великих масивів даних (data journalism), автоматизації рутинних процесів та створенні персоналізованого контенту, зберігаючи при цьому антропоцентричність журналістики.

Другим трендом є перехід до мікроосвіти (micro-learning) та концепції lifelong learning. В умовах прискорення інформаційного циклу довготривалі академічні програми поступатимуться коротким, інтенсивним та вузькоспеціалізованим навчальним трекам, що дозволяють медійнику миттєво набувати компетенцій у відповідь на нові виклики (наприклад, кризова комунікація в умовах кібератак чи висвітлення екологічних катастроф).

Третій тренд полягає у зростанні ролі конструктивної журналістики (Solutions Journalism). Майбутній зміст навчання в Хабі має орієнтувати студентів не лише на фіксацію проблем, а й на пошук шляхів їх вирішення та підтримку соціальної згуртованості. Це вимагатиме розвитку навичок системного аналізу та глибинної експертизи, що виводить журналістику за межі простої ретрансляції подій.

Насамкінець, медіа мобільність у майбутньому трансформується у віртуальну та гібридну мобільність, де використання VR/AR-технологій дозволить студентам моделювати присутність у будь-якій редакції світу або на місці події, забезпечуючи глобальний обмін досвідом без фізичних обмежень. Отже, Хаб медіа мобільності вже сьогодні закладає фундамент для створення екосистеми безперервного професійного розвитку, яка здатна не лише реагувати на поточні виклики, а й випереджати запити майбутнього.

Висновки та перспективи 

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що «Хаб медіа мобільності» є успішним прикладом імплементації моделі випереджального навчання, яка відповідає сучасним міжнародним стандартам [10]. Аналіз засвідчив, що поєднання імерсивних методик із фокусом на безпекову складову дозволяє ефективно долати розрив між академічною теорією та динамічними запитами медіаринку [1]. Доведено, що методика «Teaching Hospital Model», адаптована до українських реалій, забезпечує високий рівень професійної соціалізації майбутніх медійників [16].

Встановлено, що ключовими векторами трансформації змісту освіти в Хабі є технологічна універсалізація на базі MOJO-технологій та поглиблення етико-психологічної підготовки для роботи з травмованими аудиторіями [20]. Це корелює з глобальними трендами розвитку галузі, де на перший план виходять здатність до етичної рефлексії та критичного мислення [19]. Перспективи подальших розвідок полягають у дослідженні впливу генеративного штучного інтелекту на трансформацію журналістських стандартів [6] та масштабуванні українського досвіду «журналістики стійкості» у світовий академічний простір [18].

Список використаних джерел

1. Габор Н., Житарюк М. Нові медіа та журналістська освіта: виклики конвергенції. Вісник Львівського університету. Серія Журналістика. 2021. Вип. 50. С. 12–18.
2. Newman N. Digital News Report 2023. Reuters Institute for the Study of Journalism. Oxford University Press, 2023. 160 p.
3. Зернецька О. В. Глобальна комунікація та журналістська освіта. Київ : Наукова думка, 2019. 240 с.
4. Goodman J. R., Steyn E. Journalism Education in the 21st Century: Global Perspectives. Journalism & Mass Communication Educator. 2017. Vol. 72, Issue 4. P. 385–395.
5. Іванов В., Волошенюк О., Кулаков А. Медіаосвіта та медіаграмотність. Київ : ЦВП, 2020. 350 с.
6. Deuze M. Media Work. Cambridge : Polity Press, 2017. 280 p.
7. Шкляр В. І. Мас-медіа та виклики сучасності. Київ : Грамота, 2018. 190 с.
8. Zelizer B. What Journalism Could Be. New York : Polity Press, 2017. 250 p.
9. Різун В. В. Теорія масової комунікації. Київ : Видавничий центр «Просвіта», 2021. 400 с.
10. Kovach B., Rosenstiel T. The Elements of Journalism: What Newspeople Should Know and the Public Should Expect. Crown, 2021. 352 p.
11. Фундація «Суспільність». Хаб медіа мобільності: посібник для інтернів. Київ, 2023. 45 с.
12. Wartime Media Mobility Hub: досвід підготовки журналістів в умовах війни. Фундація «Суспільність». URL: souspilnist.org (дата звернення: 10.05.2024).
13. Quinn S. Convergent Journalism: An Introduction. London : Focal Press, 2019. 256 p.
14. Hill B. Mobile Journalism (MOJO): Best Practices for Newsrooms. London : Routledge, 2020. 180 p.
15. Journalism, ‘Fake News’ & Disinformation: Handbook for Journalism Education and Training / ed. by Ch. Ireton, J. Posetti. Paris : UNESCO Publishing, 2018. 128 p.
16. Newton E. The Teaching Hospital Model: Why It Matters for Journalism Education. Knight Foundation Reports. 2018. URL: knightfoundation.org (дата звернення: 02.02.2024).
17. Кузнецова О. Д. Журналістська етика та професійні стандарти. Львів : ПАІС, 2020. 200 с.
18. Castells M. The Network Society: A Cross-cultural Perspective. Edward Elgar Pub, 2017. 464 p.
19. McNair B. The Sociology of Journalism. London : Arnold, 2018. 210 p.
20. Trauma-Informed Journalism: A Guide for Education. Dart Center for Journalism and Trauma. Columbia University Graduate School of Journalism, 2022. URL: dartcenter.org (дата звернення: 15.04.2024).

Рецензент: Чекмишев О.В., доктор наук із соціальних комунікацій, доцент (Навчально- науковий інститут журналістики Київського національного
університету імені Тараса Шевченка)