Наукові рекомендації щодо посилення проактивного діалогу України та США

Інтеграція українських поглядів в американський публічний дискурс

Тарас Петрів
Протягом вересня 2024 р. – червня 2025 р. виконував обов’язки наукового редактора Звіту українським урядовцям в галузі стратегічних комунікацій і посилення діалогу інтелектуалів України та США (за результатами досліджень К.Етвуда, В. Єрмоленка, Н.Гуменюк, І.Вишневської, Т.Петріва протягом 10 вересня 2024 р. до 30 червня 2025 р.).

Резюме

Цей звіт містить низку стратегічних рекомендацій щодо максимізації видимості та сприятливого позиціонування України в публічному дискурсі США. Ці наукові рекомендації не є документом, що пропонує вичерпну стратегію, а радше надає комплекс пропозицій щодо зміщення акцентів та покращення поточної взаємодії. Забезпечення сталої підтримки вимагатиме, щоб історію сьогодення України розповідали в американських ЗМІ в межах наявного політичного спектру. Усі рекомендації базуються на результатах нещодавно завершеного проєкту.

Ключові висновки вказують на нагальну потребу в індивідуалізованих комунікаційних стратегіях для різних ідеологічних аудиторій. Взаємодія з виданнями, що підтримують MAGA, та консервативними медіа повинна зосереджуватися на представленні України як самостійної й стійкої країни — такої, що відповідає національним інтересам Америки, а не як отримувача благодійної допомоги чи «форпосту демократії». Аудиторії прогресивного та лівого ухилу краще сприймають наратив про антиколоніальну боротьбу України, лідерство громадянського суспільства та відповідність цінностям соціальної справедливості. Традиційні медіа в цілому залишаються прихильними до України, однак потребують постійних каналів наповнення контентом для подальшого посилення українських голосів. Україні слід зберігати послідовність меседжів, поглиблювати зв’язки з наявними політичними коаліціями та стратегічно залучати лідерів громадянського суспільства як моральних та наративних послів. Нарешті, у цьому звіті пропонується створити невеликий постійний інституційний «осередок», що з’єднає Київ та Нью-Йорк для координації медійної та політичної взаємодії на високому рівні. Такий центр стриятиме опрацюванню отриманого досвіду, збереженню динаміки між візитами та залученню найкращих комунікаторів України до правильних обговорень у США у потрібний момент.

Контекст

Стратегічний ландшафт у Сполучених Штатах суттєво змінився за останній рік, що вимагає від України проактивного підходу до комунікацій. Публічний дискурс щодо подальшої підтримки України погіршився: навіть деякі колишні переконані прихильники повторюють наративи супротивників, тоді як автентичні українські голоси опинилися в центрі американських дебатів. Вибори 2024 року та нова адміністрація США принесли значні політичні зміни — медіа та університети повідомляють про зростання тиску, а деякі традиційні союзники стали менш рішучими через нові обмеження. Американський дискурс наразі розділений ідеологічними лініями розлому: праві/MAGA, прогресивні/ліві та традиційні медіа-екосистеми реагують по-різному. Традиційні ЗМІ залишаються відносно прихильними, але втрачають вплив, тоді як медіа, пов’язані з MAGA та прогресивним середовищем, часто демонструють скепсис, байдужість або відволікаються від теми України (наприклад, прогресивні медіа часто зосереджуються на Газі, а не на Україні). За такої динаміки перед Україною постала нагальна потреба вивести власний наратив у Сполучених Штатах на новий рівень через скоординовану, цільову комунікацію.

Цей звіт є узагальненням уроків, винесених із пілотного проєкту, організованого «Фундацією Суспільність» за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Метою проєкту було сприяти правдивому дискурсу про Україну та дослідити шляхи забезпечення присутності українських поглядів в американському публічному дискурсі щодо України — єдиного надійного механізму, за допомогою якого Україна може не допустити подальшого підриву американського дискурсу про Україну під впливом російських наративів. Для досягнення цієї мети в межах проєкту було організовано візити до США трьох українських публічних інтелектуалів — Володимира Єрмоленка, Наталії Гуменюк та Інги Вишневської. Основу візитів складали приватні зустрічі, а також низка публічних заходів з метою сприяння взаємодії з нетрадиційними стейкхолдерами.

Взаємодія з медіа

Висвітлення України в американських медіа суттєво варіюється залежно від платформи та аудиторії. Щоб забезпечити правильне розуміння ситуації американцями, Україна має взаємодіяти з різними медіа-екосистемами, застосовуючи індивідуалізовані підходи. Це передбачає підсилення українських голосів у мейнстримних ЗМІ, а також обережне вибудовування мостів до медіа, орієнтованих на середовище MAGA, та прогресивних видань.

Формування образу компетентної, сучасної України 

• Україна та українські публічні фігури мають сприйматися передусім як професійні та компетентні. Дослідження показують, що, оцінюючи маловідомих політичних фігур, американці насамперед звертають увагу на особисті риси, а не на зміст повідомлень. Крім того, професіоналізація американської політики загалом сприяла зростанню популярності раніше невідомих політичних діячів. Конкретним прикладом є популярність Зохрана Мамдані у Нью-Йорку, яка значною мірою зумовлена його новим, професійним підходом до ведення кампанії. Його політичні позиції суттєво не відрізнялися від позицій кількох більш відомих кандидатів. Це свідчить про те, що компетентність і професіоналізм відіграють ключову позитивну роль у формуванні сприйняття маловідомих політичних фігур американською аудиторією. 

На основі польових досліджень у політичній сфері та результатів цього проєкту можна стверджувати, що зазначена динаміка повною мірою проявляється як щодо українських публічних фігур, які ще не були представлені американській аудиторії, так і щодо самої України як конструкта. Крім того, коли американська аудиторія взаємодіє з українським публічним інтелектуалом, цей інтелектуал часто сприймається нею як фізичне уособлення України. Тож вкрай необхідно, щоб українські погляди були представлені як компетентні, виважені й професійні. Це впливатиме на сприйняття України аудиторією — навіть якщо їхня остаточна позиція щодо підтримки України не зміниться, рівень ворожості може зменшитися. Опір підтримці України може перетворитися на другорядне питання. 

• Слід  гуманізувати війну з позицій, що виходять за межі політики. Необхідно використовувати емоційно резонансні, позапартійні теми, які апелюють до базових американських цінностей — захисту дітей, віри та свободи. Особливо сильний вплив мають історії дітей, які постраждали від війни. Акцент на викраденнях українських дітей Росією або на атаках проти шкіл і церков викликає глибоке співчуття як у прихильників Трампа, так і в ліберальних аудиторій. Такі теми здатні об’єднувати різні середовища навколо спільного морального обурення. Це можна підсилити, наприклад, через співпрацю з церковними мережами для організації молитовних заходів за українських дітей або шляхом налагодження солідарності з іммігрантськими спільнотами — зокрема, шляхом координації з групами отримувачів тимчасового захищеного статусу (TPS), які, як і переміщені українці, стикаються з загрозою його втрати.

Медіа, пов’язані з MAGA, та консервативні видання

• Слід обережно вибудовувати комунікаційні канали з медійними інфлюенсерами в середовищі MAGA. У вже й так фрагментованій медіаекосистемі правоконсервативний сегмент США є особливо роздробленим і внутрішньо конфліктним. Потрібно ідентифікувати прагматичних союзників або платформи, відкриті до діалогу. Newsmax та The National Interest готові надавати майданчик українським голосам, якщо це не суперечить їхній редакційній лінії, тоді як The American Conservative демонструє готовність до дискусії. Варто сприяти налагодженню контактів для авторитетних українських спікерів із можливістю виступів або публікацій на цих ресурсах. Формат закритих брифінгів та неформальних розмов сприяє побудові довіри. Особливо доцільно зустрічатися з представниками цього середовища у їхньому інформаційному контексті, уникаючи патологізації їхніх мотивацій (наприклад, не відкидати їх як «агентів Кремля»). З огляду на репутаційні ризики, взаємодія з правими медіа має здійснюватися винятково за участі найбільш компетентних та медійно підготовлених українських комунікаторів. Слід уникати відомих недоброчесних акторів, пов’язаних із дезінформацією (наприклад, Такер Карлсон), однак варто використовувати можливості для діалогу з тими, хто готовий до дискусії у дусі доброї волі (наприклад, Курт Міллс). 

• Слід формувати образ України у спосіб, який узгоджується з консервативними, орієнтованими на «America First» поглядами. Україна має сприйматися як самодостатня, стійка держава, а не як об’єкт благодійності — тобто, як країна, що виконує 80% роботи самостійно і потребує лише обмеженої допомоги з боку США для того, щоб «довести справу до кінця». У свідомості консервативного американця Україна має постати в образі працьовитого сім’янина, який у надзвичайній ситуації тимчасово звертається по допомогу до сусіда або друга. Такий образ безпосередньо протистоїть поширеному кліше про «отримувача соціальної допомоги» і відповідає уявленням електорату MAGA про цінність самозабезпечення. Водночас слід наголошувати на релігійності та культурному консерватизмі українського суспільства. З погляду цієї аудиторії Україна має сприйматися як глибоко духовна нація, яка ходить до церкви і дотримується традиційних цінностей — на противагу ультраліберальному образу Західної Європи. Акцент на православних, католицьких та зростаючих євангельських громадах України здатен сформувати почуття близькості серед американських аудиторій, орієнтованих на віру.

• Слід уникати представлення української боротьби як протистояння демократії з авторитаризмом. Натомість слід робити акцент на тому, що перемога України підриває альянс противників Америки: Росію слід позиціонувати як молодшого партнера Пекіна та частину антизахідної осі (разом із Китаєм, Іраном і Північною Кореєю), яка загрожує глобальному лідерству США. Для цієї аудиторії, яка часто не просто толерує, а й підтримує авторитарні тенденції Дональда Трампа, термін «авторитаризм» асоціюється з риторикою лібералів, які, на їхню думку, зневажають американський успіх. Критично важливо, що цей меседж найефективніше доноситься через активістів з Тайваню чи Південної Кореї. За деякими даними, позиція державного секретаря Марко Рубіо щодо України пом’якшилася після того, як активісти, які виступають проти Комуністичної партії Китаю, наполягли на необхідності підтримки України.

• Слід більше використовувати потенціал дружніх консервативних медіа та окремих голосів. За можливості необхідно розміщувати авторські колонки або інтерв’ю в консервативних ЗМІ, які залишаються впливовими в середовищі MAGA, але відкриті до українських позицій. The National Interest — видання, яке читають у цих колах — вже публікує статті аналітиків з України й висловлює готовність розміщувати більше таких матеріалів. Україна має скористатися пропозиціями провідних консервативних медіа, які підтримують Україну: наприклад, один із продюсерів Newsmax активно зацікавлений в організації інтерв’ю у форматі «long-form» за участі українських спікерів. Такі інтерв’ю та розмови є особливо популярними та часто рухають далі дискурс в онлайн-просторі. Також варто співпрацювати з відомими подкастерами або коментаторами, які, хоча й не є однозначними прихильниками України, відкриті до діалогу (наприклад, досліджувати можливості в рамках так званої «маносфери» — Джо Роґан, Патрік Бет-Девід тощо). Навіть якщо їхня особиста позиція не зміниться, сам факт присутності українського наративу в ефірі цих просторів гарантує його донесення до їхньої аудиторії.

• Слід визнавати та враховувати скепсис правого середовища, застосовуючи ідеологічно безпечні формулювання. У комунікації з журналістами та аудиторією, орієнтованими на MAGA, слід прямо відповідати на поширені запитання (щодо вартості допомоги, пріоритетів «America First» тощо), поєднуючи правдиву інформацію з патріотичним фреймуванням. Слід уникати аргументу, що військова допомога Україні сприяє збереженню робочих місць у США — це традиційний республіканський наратив, який майже не допомагає переконувати прихильників «America First», адже вони сприймають такі витрати як елемент військово-промислового комплексу, до якого ставляться з глибоким скепсисом. Натомість варто наголошувати, що допомога Україні сьогодні зменшує ймовірність участі американських військових у війні в Європі в майбутньому, а передані озброєння проходять бойову перевірку в зіткненнях із Росією (що дає цінні дані для вдосконалення систем оборони США, як-от ракет до Patriot, і безпосередньо посилює американську безпеку). Прив’язка підтримки України до американського патріотизму, сили та навіть до політичної спадщини самого Трампа може зменшити партійну опірність.

Прогресивні ЗМІ та медіа лівого спрямування

• Необхідно інвестувати у вибудовування стосунків із прогресивними медіа та журналістами. Прогресивні ЗМІ досі набирають обертів в американському публічному дискурсі, тож це — сприятливий ґрунт для довгострокової підтримки України. Більшість прогресивних коментаторів шукають альтернативні наративи, відмінні як від демократичного, так і республіканського мейнстриму. Через проактивну взаємодію з журналістами, подкастерами та редакторами лівого ухилу Україна може формувати коло союзників, які поширюватимуть наратив війни в категоріях прав людини та антиімперіалізму. Це потребує наполегливої роботи — організації зустрічей, пропозицій інтерв’ю та тем, що відповідають інтересам прогресивної аудиторії (наприклад, антиколоніалізм, демократія, соціальна справедливість). Винагорода за ці зусилля буде значною: у міру того, як американці розчаровуються в політиці Трампа, вони дедалі більше схильні повернутися у бік прогресивних сил, які відкрито демонструють зневагу до політичного істеблішменту. Голоси прогресивних медіа матимуть потужне позиціонування щодо адвокації на користь України — тож критично важливо почати формувати ці зв’язки вже зараз.
  
  
• Протидія дезінформації у крайніх лівих наративах. Хоча взаємодія з лівими медіа несе менше репутаційних ризиків, ніж взаємодія з крайніми правими, багато прогресивних платформ також частково абсорбували дезінформаційні або викривлені наративи про Україну (часто як спадок радянського дискурсу або через рефлексивний антизахіднйи сентимент). Хибні уявлення (зокрема, наративи про «проксі-війну» чи «український ультранаціоналізм») необхідно спростовувати поступово й терпляче, шляхом: 1) надання достовірних джерел та особистих свідчень, що відповідають прогресивним цінностям; і, що не менш важливо, 2) побудови солідарних відносин з іншими історично маргіналізованими спільнотами. Через тиждень після участі в заході, організованому в рамках цього проєкту, один темношкірий активіст повідомив організаторам, що йому довелося переосмислити не лише своє уявлення про повномасштабне вторгнення (яке він раніше пояснював виключно розширенням НАТО), але й про характер відносин Росії з країнами Африки. За його словами, одне усвідомлення було б неможливим без іншого.
  
  
• Слід подавати боротьбу України в термінах справедливості, прав людини та деколонізації. Україну слід зображувати як націю, що відстоює своє право на самовизначення в контексті антиколоніальної боротьби — у солідарності з усіма іншими визвольними рухами. Цей наратив має звучати як: «Українці не будуть вільними, доки не будуть вільними всі поневолені народи». Слід акцентувати увагу на порушеннях прав людини з боку Росії (тортурах, воєнних злочинах, викраденні дітей) та предствляти боротьбу України як таку, що має на меті захист прав людини та вразливих груп. Окрему увагу варто приділити історії українського жіночого руху для вибудовування зв’язків із феміністичними аудиторіями. Потрібно пояснювати, що саме ця історична спадщина стала рушієм змін у напрямку гендерної рівності та прав меншин навіть в умовах війни. Такі паралелі м’яко нагадують аудиторіям, що можливо підтримувати кілька напрямів одночасно. Питання України не відволікає від інших гуманітарних викликів — навпаки, воно є частиною ширшої боротьби за дотримання міжнародного права та людської гідності.

Традиційні медіа

• Слід проактивно інтегрувати українські голоси в традиційні мейнстримні медіа. Більшість усталених американських ЗМІ (великі газети, телеканали, журнали) зацікавлені в темі України й прагнуть висвітлювати українське бачення, однак часто не знають, де шукати відповідних спікерів. Потрібно створити систему, яка централізовано координуватиме залучення українських експертів, посадовців та оповідачів до взаємодії з мейнстримними ЗМІ. Така система передбачатиме ведення бази даних українських коментаторів, які добре володіють англійською мовою, і можуть оперативно надавати інтерв’ю або готувати авторські колонки щодо термінових новин тощо. Цілеспрямовані зусилля із розміщення авторських статей відомих українців (військових командирів, мерів, інтелектуалів) у таких виданнях, як Washington Post, New York Times, The Atlantic тощо, забезпечать максимальне охоплення американської аудиторії. Багато редакторів уже висловили відкритість до такої співпраці — наше завдання полягає в тому, щоб надати якісний контент і чітко сформульовані пропозиції.
• Слід частіше залучати українських публічних інтелектуалів до публікацій на споріднені теми в різних медіа. З метою підтримання присутності України в публічному дискурсі варто заохочувати українських інтелектуалів координувати публікації матеріалів, які тематично узгоджуються, але не дублюються. Це сприятиме формуванню ширшої суспільної дискусії навколо обраної теми. Наприклад, варто підтримати розміщення публікацій Володимира Єрмоленка, Наталії Гуменюк та Олександри Матвійчук у різних медіа, в яких висвітлюються різні аспекти війни проти українських дітей. Такий підхід не виглядатиме як скоординована кампанія, однак окремі матеріали, ймовірно, матимуть кумулятивний ефект.
  
  
• Слід урізноманітнити наратив про Україну, розширюючи його за межі бойових дій. Необхідно заохочувати мейнстримні медіа висвітлювати не лише події на фронті, але й тему суспільної стійкості, реформ та інновацій в Україні. Хоча в американському дискурсі поняття «української стійкості» іноді набуває проблемного фреймінгу на кшталт «зразкової меншості», сама тема знаходить відгук у представників різних політичних таборів. Варто пропонувати матеріали про роботу місцевих посадовців під обстрілами, до прикладу – підземні школи в Харкові і Запоріжжі, українські культурні події та розвиткові ініціативи в прифронтових громадах тощо. Такі сюжети з гуманітарним виміром дозволяють підтримувати присутність України в інформаційному просторі, апелюючи до ширшої аудиторії, втомленої від суто військових зведень. Примітно, що акцент на інноваційності та демократичній стійкості України протиставляє її образу виключно як жертви або отримувача благодійної допомоги.

Взаємодія з політичними колами 

Окрім медіа, позиціонування України в США визначатимуть рішення політиків з обох провідних партій. Україна має сприйматися як цінний довгостроковий партнер, а не як об’єкт міжпартійної боротьби. Це вимагає індивідуалізованих підходів до законодавців від Республіканської та Демократичної партій, а також постійної взаємодії з впливовими політичними інфлюенсерами (як-от адвокаційні організації, аналітичні центри, посадовці на рівні штатів тощо).

Загальна політична взаємодія

• Слід сформулювати перелік досяжних пріоритетів та конфіденційно донести його до ключових учасників процесу. Багато офісів конгресменів, які підтримують Україну, не мають чіткого розуміння того, які саме політичні рішення слід просувати. У наслідку підтримка обмежується кількома співспонсорствами різноманітних непов’язаних законодавчих ініціатив. Подібним чином, проукраїнські адвокаційні організації часто не мають внутрішньо узгоджених політичних цілей і діють переважно реактивно — у залежності від особистих контактів з окремими українськими посадовцями чи активістами.
  
  
• Слід залучати лідерів громадянського суспільства (та інших відомих публічних осіб) як посередників в адвокаційній діяльності на підтримку України. З огляду на важливість проєкції професійності та компетентності, українських громадських лідерів можна ефективно використовувати як індивідуальне уособлення України. Це передбачає пошук способів залучення їхніх голосів до політичних обговорень в якості експертів та адвокатів — як у публічному просторі, так і в непублічних форматах.
  
  Крім того, в умовах адміністрації Трампа, у середовищі проукраїнських адвокаційних організацій посилюється побоювання бути звинуваченими у порушенні закону FARA (Foreign Agents Registration Act). Однак така взаємодія може відбуватись у координації з українським громадянським суспільством. Партнерство з метою визначення спільних політичних пріоритетів, які громадські лідери зможуть пропагувати всередині проукраїнської адвокаційної спільноти, буде вигідним як для громадянського суспільства, так і для української держави. Такий підхід має додаткову перевагу: більшість американців відчуває щиру симпатію до українських представників громадянського суспільства — як спадкоємців традиції радянських дисидентів. Романтизація образу «дисидентів» в американській політичній культурі є потужною, що додає їхнім поглядам моральної та етичної ваги. Якщо лідери громадянського суспільства звернуться до впливових прихильників України з ініціативою адвокаційного порядку денного для передачі його адвокаційним організаціям, ці прихильники, найімовірніше, охоче його підтримають — і тоді організаціям буде важко відмовити під тиском сукупної моральної ваги цієї ініціативи.

Творці політики-республіканці 

• З республіканцями слід вести розмову на їхніх умовах. Подібно до взаємодії з медіа, орієнтованими на MAGA, це вимагає комунікації в межах їхнього світогляду — тобто критично важливо взаємодіяти з представниками Республіканської партії у спосіб, який узгоджується з їхніми пріоритетами. Хоча частина республіканців діє не зовсім доброчесно, багато хто просто не довіряє традиційним медіа й публічно займає протилежну позицію як форму протесту. Інші ж підтримують Україну приватно, але бояться відкрито про це заявити. В обох випадках доцільно надавати їм проактивні меседжі, які апелюють до їхніх пріоритетів. Єдиним справді об’єднавчив меседжем у партії є сприйняття Китаю як ворога Америки. Якщо перемогу України буде чітко подано як ключову для підриву стратегічної позиції Китаю або стримування Ірану, республіканці зможуть аргументувати підтримку України як необхідність, аби не допустити втягування США в більший конфлікт.

• Боротьбу України слід подавати як таку, що відповідає цінностям свободи й волі, але не тільки як «форпост свободи». Такий меседж резонує з традиційними неоконсерваторами, які, однак, фактично більше не мають реального ідеологічного впливу в партії. Більшість нової генерації Республіканської партії сприймає таку риторику як пастку, покликану виправдати те, що вони вважають американським інтервенціонізмом.

• Аргументи про те, що допомога Україні фінансує американське оборонне виробництво, є дуже ефективними на місцевому рівні — у регіонах, де розташовані відповідні робочі місця, — але наразі вони не знаходять відгуку серед республіканських виборців. Хоча для більшості республіканських законодавців цей аргумент може звучати переконливо, він переважно не може бути використаний публічно для виправдання їхньої підтримки України. Це створює своєрідну динаміку: з одного боку, безумовно корисно надавати республіканським законодавцям із відповідних штатів інформацію про кількість робочих місць, які залежать від допомоги Україні; з іншого боку, це може мати негативні наслідки, якщо законодавці з інших штатів просуватимуть такий аргумент і зазнають критики за те, що сприймаються як прихильники військово-промислового комплексу. Важливо зазначити, що ця динаміка може змінитися, оскільки саме поняття військово-промислового комплексу є надзвичайно розпливчастим: те, що сьогодні республіканці сприймають як збагачення оборонних підрядників, завтра може трактуватися як зміцнення обороноздатності США.

Творці політики-демократи

• Слід налагоджувати взаємодію з Прогресивним кокусом та різноманітними демократичними коаліціями. Важливо усвідомити, що Прогресивний кокус зростає як реакція на дії адміністрації Трампа. Це робить особливо важливою потребу налагоджувати контакти з цим крилом партії та впливовими підгрупами (зокрема, з «Congressional Black Caucus»). Повномасштабне вторгнення слід представляти як російський колоніалізм, а силу українського громадянського суспільства — як відповідність прогресивним ідеалам. Варто підкреслювати прихильність України до соціального прогресу — навіть в умовах війни. Звісно, при цьому не слід відмовлятися від взаємодії з демократичним істеблішментом.

• Слід представляти Україну як сучасну державу, що проводить реформи. Багато демократів із заможних міських округів сприймають себе як високоосвічених фахівців у сфері політики. Представлення України як країни, що оптимізує урядові процеси, впроваджує цифрові сервіси (як-от «Дія») та веде боротьбу зі зловживаннями під час воєнного стану, апелює до їхнього розуміння хорошого й відповідального врядування. Це дає законодавцям-демократам упевненість у тому, що підтримка України — це обґрунтоване використання коштів, а саме партнерство виходить за межі звичайної благодійності.

Критична інституційна потреба у створенні осередку Київ–Нью-Йорк

Під час ознайомлення з цими рекомендаціями стає очевидною одна наскрізна проблема — відсутність певної централізованої координації щодо означених питань. На оперативному рівні часто українські організації в США вочевидь занадто віддалені від України, водночас українські організації надто віддалені від Америки, щоб мати змогу системно  і грунтовно відстежувати увесь спектр  подій та процесів, які там відбуваютьйся.

• Україні потрібен інституційний міст між Нью-Йорком і Києвом. Йдеться не про зв’язок між столицями, а між великими міжнародними містами. Це не потребує масштабних інвестицій, а лише відносно невеликої структури, яка виконуватиме функцію осередку для сприяння взаємодії між США та Україною. Занадто часто українські публічні фігури беруть участь у малолюдних публічних заходах у США, де їх вітає одне й те саме коло прихильників, водночас не маючи уявлення про наявні можливості щодо організації зустрічей з впливовими американцями, які просто не знають, де шукати своїх українських візаві. Крім того, розриви в наративах і непорозуміння щодо того, що саме знаходить відгук серед американської аудиторії, можна було б мінімізувати шляхом усунення комунікаційних бар’єрів та забезпечення централізованого опрацювання підсумкових матеріалів із різних візитів.
  
  

Conclusion

Україна є лише однією з багатьох залежних від дедалі більш фрагментованого американського політичного дискурсу. Не існує простих рішень щодо того, як забезпечити подальшу двопартійну підтримки України. Найкраща стратегія полягає в обережному зверненні до систем цінностей кожного з ідеологічних таборів, одночасно з формулюванням загального двопартійного меседжу для мейнстримної аудиторії та представників істеблішменту. 

Втім, існує шлях уперед. Це вимагатиме гнучкості й креативності  — рис, наявність яких сучасна українська держава та громадянське суспільство неодноразово демонстрували.