У Києві 5-6 серпня відбувся щорічний форум Асоціації медіаінтернів-учасників програми Хаб медіа мобільності та конференція #ВОЄННІ МЕДІАВИКЛИКИ2022.

Цього року провідною темою дводенного форуму від «Фундації Суспільність» стали виклики війни для роботи медіа. Головні дискусії провадилися навколо наскрізної платформи «Новий досвід / писати історії і вистояти / кризовий медіаменеджмент / ефективна солідарність: погляд медіа спільноти молодих». На неформальній дискусії підіймалося питання «Якої журналістики ми потребуємо для перемоги над загарбниками?».

До форуму долучилися близько 100 учасників – випускників програми Хаб медіа мобільності, а також понад 30 спікерів: медіаекспертів, представників міжнародних організацій, благодійних фондів, медіа, політиків.

За два дні в режимі нон-стоп організатори форуму провели 6 дискусійних та 2 практичні панелі, вручили відзнаки за поступ у професії «Прорив» та спеціальну відзнаку “За відстоювання професійних цінностей в особливих умовах” і презентували проєкти «Фундації Суспільність».

Подаємо основні тези Форуму.

Текст: Маргарита Юхименко

З вітальними промовами до учасників звернулися Оксана Майдан, заступниця керівниці «Медійної програми в Україні», Тарас Шевченко, заступник міністра культури та інформаційної політики, Крістофер Етвуд, голова групи радників «Фундації Суспільність» та Олег Пастухов, координатор Фонду розвитку медіа посольства США в Україні.

Цього року ми працюємо в особливих умовах – в час великої війни, агресії росії проти України. «Інтерньюз-Україна» кожного року проводить дослідження звичок українців у споживанні медіа. Ще до війни ми помітили, що соціальні мережі переходять на перше місце, стають тим ресурсом, де українці перш за все черпають новини. Чи збережеться традиційна, у нашому розумінні, журналістика, якщо споживачі інформації поділяються на групи за інтересами і живуть у своїх інформаційних бульбашках?  Відповідь на це запитання дасть час. Але за будь-яких умов суспільство потребуватиме грамотних працівників інформаційного фронту, які дотримуються етичних стандартів, мета яких не просто заробити гроші, а брати участь у розвитку своєї держави, – звернулася до учасників Форуму  Оксана Майдан.

Зараз Україна все ще у фокусі інтересу закордонної аудиторії, але з кожним місяцем цей інтерес падає. Проте українців вже помітили у світовому медіапросторі. Тепер завдання наших журналістів – бути першоджерелами інформації про Україну.

Українці як суспільство почали говорити і очікувати, щоб їх слухали. Американці починають розуміти, що варто слухати українців. Ми бачимо, як українці захищають свою територію, свою землю. Ми слухаємо українські історії, ми читаємо, що пишуть українські журналісти. І ми починаємо розуміти, що Україна –  центр цієї історії,  –  наголосив Крістофер Етвуд.

Нині протидія дезінформації – є однією з найголовніших справ. Під час війни важливою є скоординованість діяльності. Тому ми намагаємося координувати, як державні інформаційні можливості, так і приватні. Приклад – «телемарафон». Я впевнений, якби на початку війни канали не об’єдналися, деякі з них протягом першого місяця могли би “випадати” з ефіру через технічні проблеми. Натомість «система підстраховування» дала можливість отримати якісну картинку одночасно скрізь. Це водночас і цікава, і унікальна історія, яка відбулася, – сказав  Тарас Шевченко.

Модераторами  дискусій виступили Тарас Петрів, президент «Фундації Суспільність», Дмитро Тузов, ведучий «Радіо НВ», Вікторія Ковцун, журналістка телеканалу «1+1», Арсен Цимбалюк, ведучий 24-го каналу, Ольга Крижановська, учасниця 21-ї сесії Хабу медіа мобільності та Юлія Малинка, учасниця 22-ї сесії Хабу медіа мобільності.

Професійні стандарти і журналістська етика vs пропаганда: де проходить межа можливого?

Вже 5 місяць повномасштабної війни всі журналісти України працюють на інформаційному фронті. Але чи здатні журналістські стандарти бути ефективними під час війни? Чи дотримуються їх працівники медіа? Чи спроможна журналістська етика вберегти матеріали новинарів від сповзання до пропаганди?

Давали відповіді на ці запитання Наталя Лигачова, шеф-редакторка групи видань «Детектор медіа», Ірина Славінська, виконавча продюсерка «Радіо Культура» та Любомира Ремажевська, журналістка «Слідство.інфо».

Основною думкою стало те, що журналістські стандарти під час війни існувати мають. Та всі три спікерки зійшлися на тому, що зараз є місце і для певних пом’якшень.

Для нашої редакції ми виробили такий алгоритм. Ми сприймаємо офіційну інформацію беззастережно від  будь-яких державних органів, якщо це стосується війни, російської агресії. Але ми піддаємо сумніву інформацію, яка стосується внутрішніх політичних процесів, – поділилася досвідом Наталя Лигачова.

Журналісти у цій війні – повноцінні учасники, а не лише спостерігачі. Але як професіонали вони не мають права змішувати особисте і роботу. До того ж військовий стан дещо обмежив можливості професійної діяльності, тож редакції мали адаптуватися до нових умов.

Знаю ситуації, коли колеги після 2014 року чи після лютого цього року робили такий собі перехід із новинної журналістики в якусь іншу журналістику. Хтось починав робити репортажистику, яка залишає більше місця для особистих вражень. Хтось працює з воєнною тематикою не у форматі новин, а у форматі сторітелінгу, – зуважила  Ірина Славінська.

Ми змушені були переформатувати свою роботу, тому що в країні війна – реєстри закриті з метою безпеки. І в принципі класична робота журналіста-розслідувача, який займається високопосадовою корупцією,  у нас стала практично неможливою. Тому нам довелося обговорити, як ми можемо бути корисними у воєнний час. І ми змінили свій профіль. По-перше, намагаємося знаходити та ідентифікувати російських військових, які здійснюють воєнні злочини на території України. По-друге, це репортажі з місць, які були деокуповані і територій, які знаходяться на лінії фронту, – розповіла Любомира Ремажевська.

Як протидіяти  наративам російської машини дезінформації в українських та  світових медіа?

Від того, чи вдасться українським журналістам якісно донести правду до світової аудиторії, залежить підтримка міжнародних партнерів України, їхня допомога. Це розуміють і російські пропагандисти, тому постійно намагаються перекрутити сучасні та історичні події так, як це буде вигідно їм. І вже давно зрозуміло, що нам недостатньо говорити правду, треба ще й спростовувати брехню.

Про те, як це робити, говорили Вадим Міський, програмний директор ГО «Детектор медіа», Костянтин Квурт, голова правління «Інтерньюз-Україна», та Отар Довженко, голова Незалежної медійної ради.

Ми можемо сформувати головне ноу-хау для світу. Якщо Ви хочете вирвати жало російській пропаганді, то необхідно вирвати «хардвер-жало» (апаратне забезпечення). Їй треба перекрити сигнал, перестати давати майданчики і поширювати її канали, не дозволяти їй вплітатися в національні медійні простори, а вона дуже класно вміє мімікрувати, –  зазначив Отар Довженко.

Можна протистояти тільки в один спосіб – як вони. Треба генерувати ще більше власного контенту, щоб заповнювати вакуум. Якщо не ми скажемо, вони скажуть. Вони достукаються, і  в них багато ресурсів, –  додав Костянтин Квурт.

Під час дискусії зауважили, що і питання мови контенту розхитане російською пропагандою.

Стосовно мови контенту в ефірі радіостанцій, телеканалів: ми в “Детекторі” ще у 2017 році проводили опитування на підконтрольній Україні частині Донеччини і Луганщини. Це дослідження показало, що мова контенту не є фактором вибору для людей, які живуть на цих територіях. Вони нормально дивляться українські телеканали, їм все зрозуміло і цікаво. І немає жодної потреби створювати окремий російськомовний продукт. В них запиту такого не було, – нагадав Вадим Міський.

Організація роботи в  зоні бойових дій: як розповідати про війну в Україні українським/зарубіжним споживачам?  

Перед тим, як їхати на передову, щоб розповісти іншим про події в епіцентрі супротиву, журналіст має відповісти собі на кілька запитань. Чи готовий він сам це побачити? Яку мету він переслідує, намагаюсь потрапити на фронт? Чи знає він, як не нашкодити своїм  матеріалом?

Як працюють українські журналісти на лінії бою та як має діяти редакція за таких умов розповіли Дмитро Тузов, ведучий програм Радіо «НВ»,  Ангеліна Карякіна, генеральна продюсерка інформаційного мовлення Суспільного, Тетяна Якубович, редакторка проєкту «Донбас. Реалії»  Радіо Свобода.

Повірте, у росіян вистачає ресурсів, в тому числі і технічних. Коли кажуть, що в них відстала армія і таке інше… Частково це так. Але в них є серйозний парк безпілотників, орлани з дуже серйозними можливостями. Тут я би не рекомендував примітивізувати ворога, –  порадив Дмитро Тузов.

Цікаво  – це базовий журналістський інстинкт, вам всім має бути цікаво. Хочеться побачити все на власні очі, хочеться поговорити з людьми, розібратися.  Хочеться стати голосом тих людей, про яких ми розповідаємо. Але редакційне завдання – це ключове. Якщо людина не може сформулювати, навіщо вона їде зараз на Донбас, яку історію вона звідти привезе, людині туди краще не їхати, бо матеріал вийде поганий, – наголосила  Ангеліна Карякіна.

Журналістам варто пам’ятати, що тил цієї війни – не менш важливий для висвітлення, ніж передові позиції бою.

Я б хотіла підкреслити важливість роботи тилової журналістики у наш час. Бо мені, як редактору, здається, що її нам зараз дуже не вистачає. Працювати на фронті в якомусь плані психологічно може бути легше, тому що там ти бачиш чіткого ворога, в тебе є класна чорно-біла картинка, і ти зустрічаєш там чудових людей, воїнів. По інший бік сидять агресори. В той час, як якісь проблеми суспільні, які є в тилу,   дуже пригнічують. Коли ти бачиш, що під час великої війни є проблеми в державі, тобі не хочеться ними займатися. Бо їх важко переварювати, – висловила свою думку Тетяна Якубович.

Успішний кризовий медіа менеджмент: Суспільний мовник на марші у час війни

Микола Чернотицький, голова правління НСТУ, Світлана Остапа, голова наглядової ради НСТУ, Тетяна Кисельчук, членкиня правління Суспільного відповідальна за інформаційне мовлення та диджитал – платформу, В’ячеслав Мавричев, шеф-редактор новин Суспільне Харків розповіли учасникам форуму про кроки, які допомогли їм підготуватися, як редакції, до війни та витримати кризу, яку спричинила повномасштабна війна, про помилки та невідповідність планів та реалій.

План на випадок повномасштабного вторгнення, який ми напрацьовували, був дуже корисним, оскільки дозволив спокійніше приймати рішення. Ти знав, якщо таке відбувається, то їдемо до Львову,  там перегруповуємося тощо.

 

Одна з речей, яку ми не врахували, і що не спрацювало – ми виписали список людей, які мають точно поїхати. І цей список спрацював на 30-40 %, оскільки люди почали евакуйовувати свої сім’ї. Це зараз виглядає  логічно, але коли ми писали, думали зовсім по-іншому, – поділився досвідом Микола Чернотицький.

Під час повномасштабної війни редакції змогли оцінити ефективність обраних ними стратегій, форм комунікації з аудиторією та всередині колективу.

5 років реформ до повномасштабної війни.  Ми зробили цілу серію кроків, і я зараз не маю на увазі протокол, який ми випрацювали за місяць до війни. Я говорю про щоденну роботу. Наприклад, у 2019 році ми запустили веб-сайт, насправді дуже пізно. «Українська правда» вже мала сайт 20 років. Але якби ми не зробили цього у 2019 році, ми б не здобули 10 мільйонів унікальних читачів і їхню довіру уже під час вторгнення. Те ж саме і з соціальними мережами. 24 регіональні філії, які мають свою сторінку у кожній соцмережі. Це приблизно 150 сторінок, які треба бережно вести. За 6 місяців 2022 року фейсбук у нас виріс на 70%, ютуб – на 100%, вайбер – на 3600%. Ці канали опосередковано рятували життя,  бо люди розуміли, що і де відбувається, –  зауважила Тетяна Кисельчук.

Здається, все, що відбувалося на Суспільному ці 5 років готувало нас до цієї війни. Коли я прийшов як шеф-редактор новин, у нас були камери виключно на касетах. Це був 2017 рік. В нас навіть не було можливості купити ці касети, тому що їх вже 10 років  як зняли з виробництва. Нам довелося вчитися знімати на власні телефони.

 

Через хронічне недофінансування ми не мали грошей на транспорт. Ми навчилися швидко орієнтуватися.  Всі ці роки вчилися конвергентності і ставали універсальними бійцями. Тому 24 лютого, коли почули перші вибухи у Харкові, вже знали, що робити, – поділився  В’ячеслав Мавричев.

Перший місяць ніхто не моніторив, що робиться у телемарафоні на предмет дотримання стандартів, було не до цього, якщо чесно. Але потім «Детектор медіа» вирішив відновити моніторинги. Ми вважали, що війна – це не привід робити неякісний контент. І до контенту Суспільного фактично немає претензій. Там немає політичного піару, подається перевірена інформація, – розповіла Світлана Остапа.

Європейські перспективи: який закон про медіа потрібний медіаринку і журналістському цеху?

Закон про медіа вже не один рік провокує дискусії. Ігор Розкладай, заступник директора ЦЕДЕМ та Катерина Мясникова, виконавча директорка НАМ пояснювали учасникам і учасницям форуму про основні положення та сферу застосування майбутнього закону. За словами спікерів, це індустріальний закон про гроші.

Це закон про правила гри. Тобто як мають діяти медіа у відносинах зі споживачами, з державою і між собою. Цей закон точно не встановлює правила етичних норм для журналістів. Він не про це, – пояснив  Ігор Розкладай.

Закон про медіа не містить жодного рядка про відповідальність журналістів. Відповідальність, за законом про медіа, несуть медіа. Тобто ті, хто дав журналісту майданчик, – відповіла на запитання учасниці Катерина Мясникова.

Вручення відзнаки за поступ в професії «Прорив!» та спеціальної відзнаки “За відстоювання професійних цінностей в особливих умовах”

Вперше лауреатами  стало відразу двоє медійників –  Мар’ян Кушнір, журналіст «Радіо.Свобода» та Ірина Саєвич, журналістка Суспільного мовника, випускниця 7-ї сесії Хабу медіа мобільності.

Євгена Спіріна нагороджено спеціальною «За відстоювання професійних цінностей в особливих умовах».

Я мушу сказати, що сьогоднішня журналістика – це не про відзнаки та винагороди. Ніякі Пуліцери та слова вдячності не замінять людей. Сьогодні з нами немає багатьох тих, хто висвітлював війну. Макса Левіна, Саши Мавкула, Віри Гирич і ще багатьох людей. Ці відзнаки, мені здається, необхідно давати їм. Вони заслужили, – сказав Мар’ян Кушнір.

Як по-особливому  розповідати історії у воєнних умовах

Євген Спірін, головний редактор видання Бабель і Ярослав Друзюк, головний редактор «The Village Україна» поділилися своїми поглядами на формати висвітлення воєнних історій, пояснили, чому люди споживають на перший погляд нудні історії про війну, розповіли, які зміни запровадили в редакційну політику у своїх медіа.

Наш головний висновок як редакції за ці 6 місяців повномасштабної війни – треба бути на місцях. Це базова річ для людей, які пишуть репортажі і взагалі висвітлюють будь-яку тему, індустрію: потрібно вникати у тему, в ідеалі – їздити на локації,  – розповів Ярослав Друзюк.

Медіавиклики-2021. Новітні виклики, історії успіху, ефективні зміни: погляд медіаспільноти молодих: http://surl.li/cquwz.

Розмова для обраних. Спеціальна сесія для професійних запитань, на які нелегко відповісти

Журналісти час від часу опиняються в ситуаціях, коли є необхідність йти на певні поступки, щоб отримати героїв для суспільно важливих тем. У такі моменти кожен приймає рішення самостійно, опираючись на власні переконання і принципи.

Андрій Куликов, керівник правління Громадського радіо і  голова КЖЕ розповів про неоднозначні ситуації та власні помилки під час роботи за радянських часів та у виданні ВВС. Наголосив на неефективності пропаганди у роботі з аудиторією:

Пропаганда ефективна доти, доки пропагандисти вірять у те, що вони говорять. Я вірив до певного часу принаймні у частину того, що пропагував, і докладав зусиль для того, щоб це зробити переконливішим. Потім настав момент, коли я зрозумів, що це хибно. Пропаганда абсолютно не годиться для серйозної розмови з людьми. Тому я б говорив про популяризацію, якщо йдеться про позитив.

Кейс The Kyiv Independent: досвід українських англомовних медіа   

За історією створення англомовного медіа The Kyiv Independent перед повномасштабною війною спостерігала вся медіаспільнота. Це був приклад самоорганізації провідних журналістів, об’єднання у власну редакцію та створення дійсно незалежного видання.

Це, до речі, теж один з уроків. Ми зрозуміли, що перфекціонізм – це класно, мрії, цілі, ідеї – це теж чудово. Амбітність – класно, але є сувора реальність, і іноді є речі, з якими необхідно змиритися, – радила Анна Миронюк, журналістка видання The Kyiv Independent.

Техніка політичного інтерв’ю: воєнні виклики 

Олена Ремовська,  ведуча програм Суспільного поділилася власним досвідом політичного інтерв’ю, вказала на можливості, які дає знання іноземних мов для журналіста, розповіла про нюанси підготовки до розмови, яка інформація необхідна для правильного сприйняття респондента та дала кілька порад для успішного інтерв’ю.

Бережіть свою репутацію –  на якомусь етапі вам стане соромно, що ви її не вберегли. Просувайте себе, це дуже важливо. Ваше ім’я повинне говорити за вас. Тому використовуйте всі законні методи, щоб себе популяризувати. Це дуже допоможе вам знайти роботу або героя для матеріалу, –  Олена Ремовська.

Робота молодіжного медіа  під час війни

Залучення молодої аудиторії – питання, яке цікавить всі редакційні колективи. Про медіа молодих для молодих розповіла Анастасія Бакуліна, CEO видання «Свідомі». А також про особливості в кожному окремому медіа та про прагнення вести аудиторію за собою.

Ми розуміли, що нам необхідно достукуватися до аудиторії: навіть, якщо їм спершу не буде щось подобатися з наших матеріалів, або вони не будуть розуміти, чому їм це потрібно знати, ми швидше пояснимо, ніж відмовимося від публікації, – пояснила Анастасія Бакуліна.

Нові  комунікаційні інструменти воєнного часу 

Для перемоги над ворогом необхідно об’єднувати сили, консолідувати суспільство. Цю задачу ставлять перед собою не лише журналісти, політики, але й громадські організації та активісти. Марія Писаренко, комунікаційний директор Фонду Притули та Іван Марунич, блогер, музикант розповіли про те, як правильно збирати на байрактар, і чому краудфантинг не має бути нудним.

В благодійному зборі “Народний Байрактар” спрацював простий, зрозумілий образ. Ось “Байрактар” – символ війни, і українці, які збирають на “Байрактар”, – це неймовірна сила з боку звичайних людей, які можуть зібрати на дуже складну і потужну зброю, – розповіла Марія Писаренко.

На форумі також відбулася презентація проєкту Фундації Суспільність «Герої свободи», яку провела Вікторія Дубінець, та Міжнародного фонду страхування журналістів від Олени Шахової, керівниці Souspilnist Academy.

А що з грошима? Досвід виживання редакцій в умовах війни

Фінансові спроможності редакцій під час війни виглядають не дуже оптимістично. Менеджери шукають рішення,  які б допомогли залучити кошти, доводиться відмовлятися від старих проєктів та швидко налагоджувати процеси для нових. Що робити, щоб триматися на плаву, подискутували Андрій Боборикін, представник «Української правди» і Валерій Гармаш, представник «Сайту міста Слов’янська – 6262».

Сумне явище всюди, де є укаїнська аудиторія. Якщо людина, що заходить у ютуб, знаходиться на території України, вона або не бачить реклами зовсім, або виступ якогось індійського виконавця, в якого багато грошей, і він запустив рекламу свого кліпу по всьому світі. Невелика конкуренція українських рекламодавців розмазана по цій великій аудиторії. Це означає, що український ютуб-канал з українською рекламою буде заробляти супер мало, – пояснив Андрій Боборикін.

Попри війну наша держава рухається в напрямку євроінтеграції, що породжує багато запитань про потенційну конкуренцію українського медіаринку з європейським.

Це дуже велике упередження, що європейський ринок перенасичений. Ніхто не проводив аналітику того, що відбувається в Європі. Тобто, якщо подивитися, як працює європейський ринок, то розумієш, що ми ще «в першому класі це робили». Там дуже спокійний ритм, мало чого відбувається, – поділився спостереженнями Валерій Гармаш.

Психологічна стійкість журналістів і медійних команд  в умовах війни: як ефективно справлятися з психологічними проблемами 

Питання психологічного здоров’я актуальне для будь-якої людини в будь-яких умовах. Війна кидає нові виклики перед українцями,  і нам доводиться знайомитись з особливостями військової психології. Це знайомство забезпечив Андрій Сидоренко, керівник проєкту Хаб стійкості.

Психічне здоров’я – це про адаптивність. Те, наскільки ви готові в умовах непередбачуваності вносити корективи у свій план дій, регулювати свої фізичні й психологічні реакції, які можуть виникати, – пояснив Андрій Сидоренко.

Завершилася щорічна зустріч Асоціації медіаінтернів-учасників програми Хаб медіа мобільності обранням очільників асоціації. Під час колективного обговорення вирішили переобрати на другий термін президента  Василя Аровича, UGC Producer Суспільного, та його заступниць – Вікторію Ковцун, репортерку “1+1” і  Анастасію Шибіко, директорку “Вільного Радіо” на Донеччині.

Цей захід став можливим за підтримки проєкту USAID “Медійна програма в Україні”, що реалізується міжнародною організацією Internews, та за допомогою приватних благодійників.