З початком 2021 року ми стартували з програмою “12 місяців стійкості”, і нашою мрією було започаткувати традицію створення груп взаємодопомоги рівний рівному серед журналістів. Щоб у безпечному середовищі спільно шукати відповіді на виклики та бути один одному підтримкою, якої так потребуємо.
І символічно, що станом на сьогодні створено 12 груп рівних серед журналістів по всій країні. 12 спільнот підтримки, які є джерелами нашої зовнішньої стійкості.
І, розширюючи коло підтримки, спільно з учасниками програми та відомими журналістами ми створили серію ілюстрацій “Журналісти: поради для своїх”, якими хочемо поділитися з вами. Всі ілюстрації супроводжуються особистими історіями та порадами, як справлятися з труднощами і зміцнювати свою життєстійкість.
Ірина Славінська, виконавча продюсерка Радіо Культура
Журналістика не буває без стресів і несподіванок. Стрес є закономірною складовою роботи в медіа. Хочете мирної рівної праці — міняйте професію. Особисто мені в моменти стресу допомагає мінімальна фізична активність: наприклад, можна вийти пройтися, бодай купити кави з собою. Також дуже допомагає справа з ділення та множення. Ділимо велику задачку на кілька менших і простіших, робимо їх одна за одною (а не одночасно) та множимо свою стресостійкість.
Сергій Стеценко, журналіст Радіо Свобода, Прага
Журналістика і стрес — нерозлучна пара. Звичайно, все залежить від ставлення людини до роботи і до життя загалом. Якщо ви відпрацювали 8 годин, вийшли з офісу і забули — одна справа. Якщо для вас журналістика стиль життя, вітаємо в “клубі стресу”. При чому стрес — це річ, яка накопичується.
На своєму досвіді скажу, що працюючи над великим проєктом, недосипаючи ночі, ви можете й не відчути, що з вами щось не так. Однак потім, коли даєш собі відпочити після закінчення, можна запросто захворіти (застуда чи щось інше — не важливо). У мене так було кілька разів. Тому аби цього не сталося: спорт!
Силові вправи в залі, кардіотренування — неважливо. Головне — підтримувати організм в тонусі. І навіть якщо вас влаштовує ваша фізична форма, займайтеся спортом для здоров’я. Якщо немає часу чи можливостей відвідувати спортзал, ходіть пішки на свіжому повітрі щонайменше 10 тисяч кроків на день. Вже через місяць відчуєте результат. Якщо стрес постійний і ви вже відчуваєте, що це заважає вам працювати / жити, не бійтеся звернутися до психотерапевта. Пройшли часи, коли це вважалося чимось ганебним.
Є речі, які нам важко пропрацювати самотужки.
Ангеліна Карякіна, журналістка, редакторка
Вміти зізнатися собі, що зараз важко, що переживаєш стрес або складну ситуацію. Дослухатися до себе, куди мені зараз: бігти чи зупинитися? Часом непрожита складна ситуація наздоганяє в найнеочікуваніший момент, тому краще чесно собі зізнатися: ось воно, мені важко, мені треба зараз це пережити.
- Вміти вчасно сказати керівництву, редакторам, що мені зараз важко, потрібні кілька вихідних чи відпустка. А у травматичних обставинах редакція мала б подбати про можливість довшої відпустки або роботи зі спеціалістами.
- Мати коло людей і справ поза журналістикою. Це може бути що завгодно, але час від часу переключатися з цехових розмов, зрад і перемог на щось геть далеке.
- Мати коло підтримки, когось, до кого можна прийти з розмовою або просто помовчати. Це можуть бути близькі, ще краще, коли є можливість час від часу говорити з психологом чи психотерапевтом.
- Займатися спортом. Для тих, хто займається інтелектуальною діяльністю, має справу з великою кількістю людей критично важливо відчувати своє тіло. Це може бути просто басейн або танці — будь-що, що повертає зв’язок із тілом.
- Побудувати режим, якщо вихідні плаваючі, або їх практично немає, то спланувати і попередити колег про відпустки. Планувати відпустки заздалегідь. При роботі з високим стресом, краще мати невеличку відпустку щокварталу, максимально переключати увагу і діяльність.
- Говорити з колегами, знайти тих, з ким це можливо. Багато з нас мають схожий досвід і навіть знання того, що ти не одна, може стати комусь підтримкою.
Тата Воронова, редакторка 1+1 media
У будь-якій незрозумілій ситуації — дій. Коли страшно, сумно, втомився, болить, все набридло — дій. Навіть, якщо здається, що зараз важливе зовсім інше — роби, що можеш там, де можеш. Бо ми працюємо, щоб люди знали.
Робіть тільки те, у що вірите. Шукайте однодумців. В своїх — сила. Плекайте допитливість.
Як не свербить цікавість — тікайте з професії. Постійно навчайтесь. Просто хапайтесь за будь-яку можливість дізнатись нове. Дозвольте собі помилятись. Це досвід, а він буває тільки свій.
За 25 років у медіа я двічі приймала рішення піти з професії. Бо це неймовірно виснажливо. Бо, може, не моє, не відбулася, помилилася і ще поки можна встигнути…
І обидва рази була щаслива, що знов тут.
Де нерви, крики, перехресні погляди, роздратування, драйв, вдячність, сльози, гордість… Коли долоні починають свербіти і горіти щоки. І тільки найважливіше, головне, перевірене. І раніше за всіх. Коли колег хочеш розтерзати, знищити, обматюкати, обійняти, вибачитися, розцілувати…
І ти щасливий. Бо у нас найкраща професія в світі. Ми працюємо, щоб люди знали.
—–
У найзапекліші дні Майдану мені пощастило працювати в команді однодумців на найкращому інформаційному ресурсі країни. Ми майже не відходили від компів, а серце рвалося у бій…
Ось лише один епізод.
Цілий день я як завжди збиралася на Майдан. І як завжди не могла піти. Я ніколи не могла потрапити на Майдан, коли мені здавалося, там бути важливіше за все. Коли починалося важливе — ми відкривали онлайн-публікацію.
18 лютого.
На Шовковичній розбирають бруківку, кидають у ВВшніков, у відповідь летять гранати, звірства в Маріїнському парку, стрілянина, на дахах снайпери, горить офіс партії регіонів, неймовірна кількість поранених, в Будинок офіцерів принесли перших вбитих…
– Альо, що ти зараз бачиш? Спокійно, не істерія, чітко скажи, що ти бачиш. Ну і що, що стріляють. Новину можеш продиктувати чітко і ясно, фотографувати можеш? – це редакторка стрічки новин намагається добитися від журналістки в полях картинки того, що відбувається. Та — на Лютеранській — в самому пеклі.
У коридорах пахне копченим, уздовж стін стоять броники, на карематах сплять ті, хто стрімив вночі.
З вікон офісу видно чорний дим на Грушевського.
Дуже голосно. Радянські пісні перемішані зі звуками вибухів і виттям сирен.
У центрі Києва справжня війна.
До вечора ситуація тільки загострюється. Поранених все більше. Ще загиблі. Бувалі медики в жаху від характеру ран. Людей відтісняють до Майдану. Звідти передають: дуже страшно.
Ставлю повідомлення Громадського: “Палають намети. Розриваються гранати. Співають гімн. Працюють водомети. Стріляють феєрверки. Збираються люди. Триває штурм…”
Приймаємо рішення переїхати додому, працювати звідти, навколо нашого будинку зграї тітушок.
Метро не працює. Їдемо машиною — ТІТУШКИ всюди!
Дома по телевізору п’ятий канал — пряма трансляція, на ноут — стрім громадського, в комп’ютері 50 відкритих вікон.
Звук йде звідусіль. Щось каже Яценюк, молитва, вибухи, поранено, Турчинов, безперервне металеве брязкання, жінок просять піти за сцену, знову молитва, гімн, по всьому світу церкви дзвонять у дзвони на знак підтримки …
Швидкі не встигають від’їжджати, 17 лікарня вже забита під зав’язку.
Скрізь вогонь. Уже загорівся будинок профспілок …
“Хрещатик перетворився в Ладозьке озеро. Дрова, шини, їжа, медикаменти — все несуть по Хрещатику”, – читаю твіт Цеголко.
Починається легка паніка. Я не там?! Як?! Чому?! Фізично утримую себе на стільці — спокійно, це дуже важливо, у сотень тисяч людей зараз відкрита онлайн-трансляція УП. На мені відповідальність за те, що вони знають зараз. Зберися!
Це невитримно: не втекти туди, де всі твої, де відбувається, можливо, найважливіше у твоєму житті, коїться те, від чого залежить майбутнє твоєї дитини… де кожні рухи — вирішальні.
На тебе валиться потік звуків, облич, новин, рефлексій, крові, панік!
Ти сам на сам.
Ніякого обміну енергією, викиду адреналіну, спроби віддати через допомогу співучасть, загальний страх, азарт, рішучість, відчай, бій, втечу, радість…
Всі емоції — тільки твої, всередині тебе…
Але в мене відкритий онлайн. І мені не можна нічого пропустити.
Я — губка.
Вбираю — вичавлюю — транслюю.
Я віддаю інформацію.
Бо по той бік екрану — люди чекають новин.
Ірина Григор’єва, керівниця пресцентру НТУ “Дніпровська політехніка”
Один із уроків, які я для себе винесла під час роботи в журналістиці — не можна ідентифікувати себе зі своєю професію, зі своїм проєктом. Не можна будувати на них відчуття своєї самоцінності. Треба мати заняття, хобі, інше коло спілкування, які не мають нічого спільного з роботою. Але тільки такий же журналіст може сказати вам щось, що надалі збереже вам немало нервів.
Досі із вдячністю згадую колишню колегу, яка сказала мені при зустрічі, що колись зробила одну програму з бійцем АТО і почувалася виснаженою кілька днів, бо емоційно було дуже важко. Стоп, подумала я, то насправді я ще довго трималась, позаяк зробила таких програм майже 60, поки не відмовилась від проєкту, тож неправильно звинувачувати себе у слабкості.
Про що це я: малюйте, музикуйте, стріляйте, плавайте, стрибайте з парашутом, подорожуйте. І знайдіть рідну душу серед колег, бо спілкування якщо не вбереже вас від вигорання, то допоможе скоріше відновитися).
Володимир Галузінський, журналіст / випусковий редактор, телеканал “Футбол 1/2/3”
Отже, моя практична порада, як долати стрес, полягає в тому, що стресу слід намагатися запобігати. А для цього — будь-що захищати свої особисті кордони.
Що ж до історії, то тут важко зупинитись на чомусь конкретному, бо ледь не щодня стається щось, про що не напишеш в книжках. Але якщо узагальнити, то можна виокремити головне.
Право на помилку має кожен.
Але якою б вона не була, це не дає право знецінювати і переходити на особисте. І щоразу, коли на свою адресу чуєш: “Та який же ти тупий, що так нафакапив!”, не опускай очей, а навпаки — поглянь на свого кривдника і спокійно зауваж, що ніхто, навіть він, не з’явився на світ досвідченим професіоналом, і замість критики можна спрямувати сили на те, щоб допомогти чи підказати. Або ж просто промовчати. І жодна субординація чи владна вертикаль не дає переваги однієї людини над іншою.
Ну, а загалом, я намагаюсь роботу залишати на роботі. Принципово. Силоміць, якщо треба тримати себе на відстані від всього того, що роблю на роботі. Не читаю новин, не відкриваю пабліки, не реагую на пошту. Це можливо. Непросто, але можливо.
Собі необхідно дозволяти власний час. Собі і своїм близьким людям, бо вони важливіші за роботу. Принаймні, для мене точно.
Ірина Ладика, редакторка, журналістка The Ukrainians
Побачила повідомлення у групі “12 місяців стійкості” й вирішила поділитися своїми порадами, що допомагає мені справлятися зі стресом, пов’язаним з роботою. Отож мої рекомендації:
1) хоч 5-10 хвилин помалювати у розмальовці-антистрес. Ефект посилюється, якщо робити це у тиші і з додатковим світлом від свічки;
2) послухати медитації чи афірмації у додатку Світло. Дуже допомагають розслабитися і заспокоїтися;
3) занотувати свої думки у щоденнику — допомагає розкласти хвилювання, тривогу та стрес “по поличках” і відпустити їх;
4) записати 5 речей, за які я вдячна сьогодні. Ця техніка дуже допомагає змінити фокус у стресовій ситуації й акцентувати власну увагу на позитиві, на тому, за що я можу бути вдячна. І так приходить усвідомлення, що я — щаслива людина;
5) почитати у тиші. Ідеально — художню літературу, бо тоді усі думки спрямовані на візуалізацію персонажів та подій, а не обдумування негативних думок;
6) зробити хоч кілька фізичних вправ. Відчуваю, що спорт допомагає “провітрювати голову”, допомагає подивитися “свіжим” поглядом на ситуацію.
Лариса Шабельник, редакторка газети “Чечельницький вісник”
Зі стресом не борюсь, не вистачає сил — я з ним живу.
Філіжанка кави та енергійне обговорення будь-чого (-кого) з колежанками на декілька хвилин відволікає від злободенних питань.
Марічка Карабин, журналістка “Очевидець. Медіа”
Як справлятися зі стресом, пов’язаним з роботою?
Коли виникає стресова ситуація, я намагаюся дотримуватися таких “внутрішніх правил”.
- Якщо ситуація вкрай негативно на мене впливає, за можливості переключаюся на іншу сферу: фітнес, пілатес, прогулянки у парку, навіть банальний шопінг. Тут я ставлю собі за мету вийти із “бульбашки” стресу, змінити оточення на таке, яке не буде нагадувати про ситуацію.
- У стресовій ситуації намагаюся не діяти радикально, емоції минають, а наслідки залишаються. Тим паче, інколи респонденти прагнуть спровокувати журналіста, висвітлити його у негативній стороні, особливо, коли це стосується політики.
- Вже пізніше аналізую причини, мотиви, що саме могло викликати таку ситуацію. З власного досвіду знаю, що не завжди люди негативно ставляться до журналістів як особистостей, а негативну реакцію викликає матеріал, стаття із небажаними підсумками та результатами.
- Також варто комунікувати, розповідати про ситуацію. Інформаційне поширення дає можливість згуртуватися навколо проблеми, об’єднати колег “по цеху”, а звідси і вирішити її або подолати негативні наслідки.
Одним із ключових напрямків діяльності наше “Очевидець. Медіа” визначило журналістські розслідування. Тому досвіду про стресові ситуації нам не позичати. Коли ми готуємо матеріал, завжди проговорюємо можливі варіанти реакції читачів, перед публікацією даємо статтю прочитати іншим колегам, які не були задіяні у розслідуванні. Такий професійний “погляд збоку” дозволяє об’єктивно висвітлити інформацію.
Дуже допомагає підтримка старших колег, їхній досвід, особисті розповіді. Коли вони розповідають про ситуації, з якими зіштовхувалися, розумієш, що немає абсолютного алгоритму подолання стресу: у кожного він свій, але головне — не дати йому опанувати тебе повністю.
Також важлива допомога журналістів з інших медіа: обговорити проблему, порадитися, поділитися інформацією, підбадьорити — це мотивує. Додає позитиву спільна участь у тренінгах, навчальних семінарах. Місце, де завжди можна зустрітися з колегами у Тернополі та обговорити професійні виклик — це Тернопільський прес-клуб.
Світлана Шевчук, редакторка / журналістка, Тернопільський медіа-центр
Як справлятись зі стресом, пов’язаним з роботою?
- Виговоритися: у своїх думках, комп’ютеру, рідним, друзям, тому, хто під рукою і хто готовий вислухати.
- Заспокоїтися і йти на прогулянку, довгу і новими місцями, практикую заблукати у рідному місті. Піша або велопрогулянка — залежно від настрою та бажання. Інколи беру з собою друга / подругу, де за розмовами про все на світі робочий стрес “вивітрюється”. Перевірено.
- Якщо погода не сприяє прогулянкам – книги або “легенький” серіал.
Насправді усі три пункти допомагають. А ще практикую не сприймати все надто близько, повторюючи собі, що завтра / через декілька днів мене це вже не турбуватиме. Не завжди виходить, але я ще на цьому шляху.
Ольга-Надія Гульчук, операційна менеджерка Urban Space Radio
Отож, як справлятися зі стресом, пов’язаним з роботою.
- Медитація | Дихальні практики.
Коли виникає стрес, прискорюється серцебиття, тиск та м’язи напружуються, щоб зробити “рятівний ривок”. Наша природа робить все можливе, щоб ми могли якомога швидше втекти зі стресової ситуації в безпеку. Це має сенс, зважаючи на нашу історію, де будь-який подразник, який провокував стресові переживання, міг нести смертельну шкоду.
Тому, щоб швидше перейти в норму, доцільно зупинитися, зробити глибокі вдихи (цим самим подати сигнал мозку, що я в порядку) і намагатися усвідомити тут і зараз. Спробувати зупинитися, щоб бути в моменті.
- Спорт | Фізичні навантаження.
Накопичена внаслідок стресу енергія повинна мати використання, інакше вона зберігатиметься у тілі, тільки підсилюючи тривогу чи переживання. Виходом є фізичні навантаження, через які ця енергія матиме вивільнення (можна піти на пробіжку, присісти чи навіть кілька разів потягнутися, глибоко вдихнувши і видихнувши).
Інший варіант “запобігання” — ранкові пробіжки, після яких формується чіткіша фільтрація емоційних переживань на важливе і неважливе (простіше говорити, людина менше дозволятиме іншим поширювати на неї стресові ситуації).
- Релакс | Зміна фокусу | Зміна контекстів.
Тут просто: взяти перерву на відпочити і відновитися, зайнятися тим, що подобається, що приносить відчуття радості.
- Періодичне відключення від комунікацій.
Недавно я опрацьовувала книгу Кела Ньюпорта “Не турбувати. Як вижити в інформаційному шумі”. В ній наведені приклади технік, які можна використовувати, щоб залишатися у комунікаціях, і при цьому від них відключатися, щоб не було перенасичення. Однією із них є формування графіку та прийнятної кількості годин на день, у які можна безпечно (для свого емоційного стану) заходити у соціальні мережі.
Також пропоную погуляти YouTube-каналом, там два підприємці діляться своїм досвідом, може бути корисно.
До мене, часом, приходять думки: “Я є недостатньо хорошою у тому, що роблю”, “Мені слід покинути роботу, бо у мене не виходить”, “Краще я піду, щоб звільнити місце для когось іншого, когось кращого”, “Це все (у значенні роботи) не має змісту”, “Я ні на що не можу вплинути”, “Я нічого не знаю і не вмію”.
Кожна ця думка ранить мене просто у болючу точку, збільшуючи мій страх бути непрофесійною, неякісною, бо у мене досі залишилася звичка переносити свою роботу на себе (якщо робота погана або потребує доопрацювань — значить, і я погана), що у свою чергу означало для мене: “Ти не заслуговуєш на любов, турботу і підтримку”.
Чому я це описала?
Щоб дати розуміння, чому для мене важливе спілкування через призму підтримки від тих, з ким я співпрацюю. Бо інакше я перебуватиму у стані постійного стресу, дуже швидко втрачатиму здатність та бажання щось робити, і в цілому продуктивність та самопочуття різко погіршуватимуться.
А коли ми працюємо командою, перед нами стоїть одна ціль, і найкращим способом її досягнення є спільна робота в одному напрямі, де кожен відповідно до своїх спроможностей і зон відповідальностей підсилює інших.
Адже, ми пам’ятаємо що команда — це один механізм, і якщо одна з деталей не працює злагоджено, весь механізм перестає працювати.
___________________________
Організатори програми: Фундація Суспільність у співпраці з ГО “Відкритий простір”.
Програма здійснюється за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження” та Європейського Союзу в рамках гуманітарної ініціативи “Людяність і взаємодопомога”.
Та за підтримки Медійної програми в Україні, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.
#12місяцівСтійкості #РівнийРівному #yearofresilience
#ПрямуємоРазом #MovingForwardTogether #EU4USociety
