У рамках презентації “Національна ідентичність у боротьбі проти загарбників” очільник гурту «Хорея Козацька», кобзар, бандурист і лірник Тарас Компаніченко розповів про те, як ми своєю вірою та звитяжною справою даємо світові сенси і силу, а також про нове покоління, співтворців, культуру спротиву і світовий історичний наратив.
Роль нового покоління у підтриманні традицій України та настанови для молоді
“Тут усе дуже просто, насправді молодь шукає справжнього. У яких би містах чи селах не жила молодь, її не обманеш, оскільки нове покоління шукає справжнього, живого й те, що вражає”.
Тому раджу завжди бути в пошуках щирого, чистого та справжнього, і звичайно, не зупинятися на цьому шляху. Урешті-решт воно приведе, скажімо, до того відкриття – чогось надзвичайного у світі, у світі культури, у літературному світі – у різноманітних явищах.
Зміни сприйняття власної культури українцями з початку повномасштабного вторгнення
“Безперечно, цей процес почався раніше, і цьому процесу сприяли, я можу спостерігати, кілька етапів. По-перше, була культура спротиву, ще до здобуття незалежності, тобто була питома культура, яку люди зберігали попри все і, незважаючи ні на що, існувала культура підземелля, зокрема дисидентська – культура самвидаву, справжня українська поезія, справжня українська проза, яка була заборонена та взагалі незнана.
Други етап настав за незалежності України. Спостерігався певний період відродження модерної культури. Головні дві думки, які були важливі для України з під час здобуття незалежності, – це осмислити себе як модерну націю, яка здатна творити модерну культуру та популярну й актуальну модерну музику, яка передавала б справжню українську суть.
І тому поява фестивалю «Червона Рута» – це початок викристалізуваного процесу, коли українці хочуть бути актуальними.
З позитивних змін скажу, по-перше, про здобуття квот на радіо на українську музику – це певним чином підштовхнуло на створення україномовного контенту. По-друге, фінансування українського кінематографу. Знову ж таки, влада держави має лобіювати український продукт і відкривати певні шлюзи для цього”.
Для багатьох постає питання пізнання нової української культури, проте люди спраглі й тому твориться великий масив нової української культури – пишуться сучасні колядки на злобу дня, сучасні тексти, музика, симфонічні твори – усі зараз намагаються створити сучасне українське мистецтво – це прекрасно.
Про національну ідентичність українців та майбутнє захоплення власним корінням
“Перш за все, хочу сказати, що розчарування в національній силі не буде. Оскільки було принесено багато життів задля перемоги. Занадто велика ціна, щоб знехтувати тим, за що ми воюємо – і це не за владу, не за територію, а за цінності – те, що нас об’єднує, робить нас українцями.
Очевидно, індивідуальна свобода неможлива без національної свободи, і про це раніше говорив сам Григорій Сковорода. Окрім того, люди різних етнічних походжень, які складають політичну українську націю, вони теж є співтворцями й творять в українському руслі. Це надихає, коли твоє оточення сповідує ті самі цінності, що й ти, а ще й хочуть пізнати українську культуру глибше”.
Зараз ми творимо не тільки український контент, а й український та світовий історичний наратив. І він буде цікавий, адже освіченість у суспільстві зростатиме, і люди не захочуть жити лише в національній мітології, а захочуть дати відповіді на питання «Ким ми були в минулому?», «Які упущення ми допустили?», «Куди ми йдемо?» та «Як туди найкраще дійти?». Тобто, необхідно усвідомити та виправити зроблені помилки раніше, аби “не наступати на ті самі граблі” в майбутньому. Тож, пропрацювання з українською історією – це виклик для нас на сьогодні. Утім, процес пішов, і наш шлях ясний та переможний.
