Як протистояти дезінформації та російській пропаганді навчали під час Школи стратегічних комунікацій та антифейку

Як у своїй щоденній роботі протистояти фейкам і вміти їх вирізняти, як протистояти дезінформації та уникати маніпуляцій, як проводити фактчекінг – медіаексперти вкотре навчали журналістів під час Школи стратегічних комунікацій та антифейку.

Навчання відбулося 20 листопада на платформі Zoom. Цього разу запрошеними експертами стали: Дмитро Тузов, ведучий Радіо НВ, Сергій Корсунський, Надзвичайний та повноважний посол України в Японії, Анджей Почобут, журналіст із Білорусі, Олександра Цехановська, аналітикиня Групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіа-центру, Віктор Дяченко, журналіст та ведучий міжрегіонального ранкового шоу «Ранок на Суспільному», Віталій Мороз, керівник програм нових медіа ГО «Інтерньюз-Україна», Дмитро Реплянчук, співавтор фільму-розслідування «Я – бот».

У першій частині навчання діаметрально протилежним досвідом роботи (в) медіа в Японії та Білорусі поділилися Сергій Коршунський та Анджей Почобут.

Анджей Почубот розповів про жорстке придушення свободи слова – у Білорусі нема незалежного від держави радіо й телебачення, у країні з 2001 року у період виборів вимикають інтернет, з початком масових протестів у серпні цьогоріч журналістів затримують.

«Зараз умови роботи журналістів дуже складні. Якщо ти одягнеш жилет із написом «Преса», тебе моментально арештують. Моєму колезі-журналісту з «Hrodna.Life» дві руки зламали, при чому били спеціально. Відбувається таке «сортування»: ОМОН ловить людей і позначає. Якщо є позначка, отже треба дуже брутально бити – і журналістів позначали доволі часто.  Іншому моєму колезі з польського телебачення вибили чотири зуби», – розповів Анджей Почобут.

У таких умовах складно робити якісні матеріали. Деякі журналісти просять мешканців, поблизу домівок яких проходять протести, впустити до себе додому та знімають фото й відео зверху, інші спостерігають поодаль та без жодних знаків преси.

«Епоха Олександра Лукашенка як політик закінчилася, але це не означає, що закінчилася епоха Олександра Лукашенка як диктатора», – додав журналіст.

Для Японії ж фейки, маніпуляції та утиски – нехарактерне явище, а друковані газети та недешеві підписки на онлайн ресурси користуються чималою популярністю, розповів Сергій Коршунський.

«Тут я взагалі не помітив проблеми фейків: надзвичайно професійні журналісти, надзвичайно ретельно ставляться до будь-якої інформації, тому що один прокол – і колеги-конкуренти нещадно тебе розкритикують, а твоя газета чи канал «вилетить в трубу». Один із наріжних каменів японського суспільства – розуміння єдності і розуміння порядності, тобто кожен розуміє, що має бути відповідальним членом суспільства», – сказав пан Посол.

Сергій Корсунський відзначив, що це результат комплексної роботи – з садочка дітей привчають довіряти й читати медіа, у дорослому віці це трансформується у культуру споживання якісної інформації; з іншого боку відбувається саморегуляція засобів масової інформації.

Що (робити) в Україні

“Зараз у світі, коли кожен сам собі режисер, у рази зростають можливості не лише для поширення правдивої інформації, а й для дезінформації. Навколо нас тисячі джерел інформації, якими, на жаль, легко маніпулювати, володіючи певними прийомами. Зокрема, дуже легко створювати фейкові медіа – як це було під час місцевих виборів 2020 року в Україні”, – зазначив Дмитро Тузов.

Аби навчити виявляти фейки та протидіяти їм у щоденній роботі, експерт обрав приклади технологій обману, які використовували під час цьогорічних місцевих виборів партії та кандидати (фіктивна соціологія, замовні матеріали, “чорний” піар, масове створення сайтів, замаскованих під інтернет-медіа, інформаційні й аналітичні сайти), а також яскраві фейки і маніпуляції у відомих українських, російських та західних медіа.

Віктор Дяченко зауважив, що зараз також набирають популярності діпфейки – змінюють не тільки світлини, а й аудіовізуальний контент, і це новий виклик для медійників.

Журналіст визначив неочевидні правила фактчекінгу. Це, зокрема, не вірити статистиці за минулий місяць, перевіряти локації зі світлин у картах, пам’ятати, що Ґуґл – це добре, але для фактчекера цей інструмент не завжди помічний.

«Працюйте не на швидкість, а на якість, але при цьому набирайте швидкості», – порадив Віктор Дяченко.

Протистояти  “цунамі” російської дезінформації студентів навчала Олександра Цехановська.

«Насправді далеко не фейками єдиними працює дезінформація. Я вважаю, що основним структурним елементом дезінформації є саме наратив – історія, яка представляє певну інтерпретацію подій; вона не зобов’язана відповідати реальності, це не її мета», – зауважила експертка.

Серед російських і проросійських медіа найпопулярнішими наративами є «Україна – маріонетка Заходу», «Україна – це недодержава», «В Україні потужна русофобія», «В Україні розквіт фашизму», «На Донбасі – громадянська війна».  

Для формування наративів у медіа атакують негативом та транслюють спеціально підібрані факти, які підкріплюють історію, необхідну для пропаганди.

«Зрозуміло, наскільки легко переконати аудиторію в бажаному, коли та чує негатив системно. Тому перший урок, який потрібно засвоїти, – це слідкувати, щоб не підбирати новини відповідно до якогось свого внутрішнього переконання, і користуватися принципами конструктивної журналістики. Не можна фокусуватися виключно на негативі», – порадила Олександра Цехановська.

Соцмережі є простором, де відбувається дуже багато маніпуляцій, зазначив Віталій Мороз.

“Перевага журналістики у тому, що там завжди є редактор, який може перевірити інформацію, але у сучасну інформаційну епоху якісна журналістика, на жаль, потрохи програє соціальним мережам. За таких умов відповідальність журналістів зростає”, – додав Мороз.

Маніпулювати у соцмережах можуть абсолютно всі, але в першу чергу ми звертаємо увагу на лідерів думок і політиків – для них майданчики соцмереж стали по суті пресслужбою. Також впливовими гравцями є ідентифіковані та неідентифіковані користувачі, тому Віталій Мороз розповів, який алгоритм дій, якщо побачили маніпуляцію, чому люди поширюють маніпуляції, як перевірити фото двома кліками та як перевіряти користувача у соцмережах.

Ці знання особливо важливі, зважаючи на функціонування в Україні ботоферм. Про роботу однієї із них розповів Дмитро Реплянчук.

«Ботам не важливо, кого підтримувати. Можливо, у бота –  студента чи найманого працівника ботоферми – й є власні політичні переконання, але у нього є чітка вказівка і завдання – сьогодні підтримувати одного кандидата або політика, а завтра ситуація може кардинально змінитися», – зауважив журналіст.

Аби втрапити на наступну Школу стратегічних комунікацій та антифейку, слідкуйте за нашими анонсами у соцмережах та на сайті.

Цей захід став можливим за підтримки проєкту USAID «Медійна програма в Україні», що реалізується міжнародною організацією Internews, та за допомоги приватних благодійників.