Коронакриза і мистецтво речі, як виявилося, мало сумісні. Удар по галузі культури виявився несподіваним, а для декого болючим. Перш за все це відчули приватні інституції, бюджет яких формувався або самотужки, або за сприяння бізнесу. Є приклади закриття галерей, скорочення мистецьких ініціатив. Грошові витрати багато хто перенаправив на медично-гігієнічні потреби. Це логічно в ситуації невизначеності й очікування.
У той же час багато хто нагадує, що кризові часи – ключові для історії. Для мистецтва, також.
До прикладу, в Івано-Франківську жоден заклад не оголосив про своє закриття, але нестабільність у графіку роботи, обмежувальні заходи щодо кількості відвідувачів та умов функціонування призвели до різкого спаду відвідувань виставок, концертів, презентацій. З одного боку глядачі оберігали себе від можливих ризиків, з іншого – заклади все невпевненіше рекламували свої заходи, побоюючись порушень обмежувального режиму й, відповідно, штрафів.
На грант від Українського культурного фонду щодо інституційної підтримки в часи пандемії подався лишень Музей мистецтв Прикарпаття. Відвідуваність закладу, за словами директора Василя Романця, значно знизилася. Музей намагається оговтатися й робить спроби активізувати свою присутність у соцмережах. Поки що не зовсім вдало, бо непрофесійно. Короткотривалі ролики про нову атрибуцію того чи іншого твору зі збірки або привітання з релігійними празниками звучать як кволі нагадування про своє існування. Не зазнала змін й виставкова програма закладу, таке враження, що й далі її як такої не існує.
Подібна ситуація в Обласному краєзнавчому музеї. Виставляють все, що пропонують чи то художники, переважно аматори, чи заклади з інших міст, що пропонують пересувні виставки. Час від часу атмосферу аматорства рятує Валерій Твердохліб, головний реставратор музею, своїми результатами роботи та приверненням уваги до сакрального мистецтва, у тому числі репрезентуючи альбоми “Врятуємо скарби разом”.
Читайте також: Як і чим живе сфера культури у час пандемії. Досвід України та Європи
Львівська національна галерея мистецтв ім. Б .Г. Возницького цілеспрямовано й по науковому виважено, про що свідчать каталоги, провадить як дослідницьку так і популяризаторську виставкову діяльність (“Львівські скульптори та скульптори Львова у ХVIII сторіччі”, “Майстерня та учні малярів Копровських”, “Портрети кавалерів та дам ордену Золотого Руна”, “Осип Сорохтей”, або “Влада Ралко”, “Володимир Будніков”, “Олександр Ройтбурд”, “Юрій Сивирин”), що може слугувати прикладом вмілої організації музейної роботи. А ще заплановане створення і відкриття Музею модернізму говорить про амбітність планів.
Спікери онлайн виступу Plan B в Івано-Франківську
Значним і вагомим на полі культурної гри стає діяльність УКФ – важливого донора з підтримки та розвитку культури. Проєкти, що втілюються за фінансового сприяння фонду, часто стають векторами розвитку регіональної культурної політики. Цього року у Франківську втілили два такі заходи: фестиваль-переберій “Межа” та онлайн фестиваль соціальних інновацій та нової музики Plan B. Якщо перший намагався звернутися до історії міста, пропонував поринути в атмосферу карнавалу (переберії, від перебирати одяг), де головним героєм був казковий дитячий персонаж, а містечковий театр ляльок став головним постачальником костюмованості, заодно пропонувалося послухати музику переважно фольклорного спрямування й скуштувати сир та наливки з ближніх сіл, а отже сповідував радше рустикальну культуру, то другий апелював до новітнього й модного. Подія поєднала три міста в онлайні — Івано-Франківськ, Харків та Лисичанськ, і окрім теоретично-розмовної частини про музику, соціальні стартапи та мистецтво, уміщував концерти електронної музики й віджеїнгу.
“Кожне місто демонструвало, чим живе локальна культура та які глобальні теми турбують місцеву спільноту. Головна ціль фестивалю — показувати актуальні ініціативи та людей, що творять зміни, об’єднувати їх у прагненні робити важливі проєкти, відкривати для країни культурні особливості різних міст”.
Два полярні підходи до актуальності теми продемонстрували крайнощі сприйняття й втілення традицій та інновацій в окремо взятому місті. Якщо “Межа” відбувалася за ініціативи та на території комунального підприємства “Палац” і за підтримки уряду міста, то Plan B, використовуючи міські об’єкти, обласний театр та Локомотиворемонтний завод, були черговими активностями ГО “Інша освіта” і музичної формації Detali.
Декотрі заклади під час карантину поглибили наукову роботу, провели нові дослідження, хтось витратив час на ребрендинг та оновлення візуального дизайну. Правильними були ремонтні роботи та реконструкції, якщо це дозволяли умови та матеріальний стан. Можна було розробляти освітні або екскурсійні онлайн курси, робити переклади матеріалів іноземними мовами. Дехто працював над вдосконаленням і доповненням сайту закладу.
Основний висновок на сьогодні продиктований нам подіями довкола коронавірусу – інституції мають діджиталізуватися.
Мистецтво все ширше освоює і проникає в цифрові технології. І навпаки. Дистанція, відстань, монітор або телевізор, запис або онлайн трансляція розмови важливої, цікавої персони, якісно відсканований фондовий матеріал із фрагментами і коментарями, 3D екскурсії залами – незначний перелік того, що можна втілювати в часи карантину для приваблення ширшого кола зацікавлених.
Програмна розхлябаність “Ваґабундо” дозволяє робити, показувати, презентувати все, що не заборонено законом, виправдана правилами “Підземного переходу”. Точніше їхньою відсутністю. Можливо, колись така політика приведе до ясних і якісних результатів. Галерея “Асортиментна кімната” останнім часом намагається доповнити увагу до себе регулярними кінопоказами або випадковими лекціями. Галерея “Детектор” після недовготривалих канікул знову бере участь у містечкових ґрантових програмах і пробує привнести сталість у виставкову діяльність, що мало б посилити інституційну спроможність. Рекламу заходів у цих закладах періодично можна бачити у соцмережах або інколи на сітілайтах. Інші заклади, такі як обласне відділення спілки художників, муніципальний ЦСМ або галерея “Арт на мур” у ТЦ Бастіон, як і раніше працюють в напівпартизанському режимі, довідатися про їхню діяльність або неможливо, або нецікаво.
Виставка Я. Яновського у галереї Детектор
Якщо така знакова й впливова інституція як Port creative hub, мистецький майданчик, який пропрацював п’ять років у столиці, припинив своє існування, то дуже радує з’ява нового гравця на полі культури у Львові – Муніципального центру мистецтва. Амбітність молодої команди та налаштованість уряду міста на підсилення уваги до мистецьких ініціатив створить у місті здорову конкурентну атмосферу, що сприятиме популяризації сучасної культури, а отже її вплив на життя міста, безперечно, посилиться. Поруч з такими “монстрами” як “Дзиґа” чи “Я галерея” Павла Гудімова або молодіжним хуліганством на кшталт галерея “Гангрена” чи консервативними “Icon art”, “Зелена канапа” та “Музей ідей” ЛМЦМ може стати програмним ініціатором розвою штуки не тільки у місті, але й у регіоні. Ситуація у Львові чимось нагадує активне мистецьке життя цього міста столітньої давності.
Харків відзначився проведенням «Kharkiv Photo Forum 2020 online» та видруком декількох важливих книг про Харківську школу фотографії, ініційованих Музеєм харківської фотографії. В Одесі не збавляв виставкових темпів Одеський художній музей та Музей сучасного мистецтва Одеси.
Луцький Музей сучасного українського мистецтва Корсаків навіть провів декілька виставок-акцій, де надавав нагоду художникам рефлексувати на тему пандемії. Засновник музею Віктор Корсак, за освітою медик, а за покликанням колекціонер, розуміє важливість художнього осмислення сьогоднішньої проблеми людства. Проєкт “Антиципація + Імунітет” об’єднав понад 300 робіт, які 180 митців із 6-ти країн світу творили під час карантину. Митці, які живуть в Україні, Росії, Німеччині, Індії, Австрії та Англії протягом першого запровадження заходів у зв’язку з пандемією коронавірусу втілювали страхи та сподівання у творчі роботи. Ще одна акція музею – пересувна виставка робіт Емми Андієвської, подорожує музеями України. Чим не варіант показу колекції робіт музею іншим і заодне пропаганда власної діяльності.
Франківський театр, коли заборонили відвідувати заклади культури, влаштовував виїзні вистави, що грали просто неба.
Поодинокі позитивні приклади як винятки демонструють неготовність культурних інституцій не просто виживати в складних умовах, а ініціювати способи виходу, впроваджувати інакші, нестандартні методи як роботи, так і привертання уваги до цього. Те, що й дотепер називається “управліннями культури”, не тільки гальмують ці процеси, але й інколи, виникає враження, що підтримують пасивність і безініціативність підконтрольних закладів.
“Культурна спільнота вважала, що звикла до стану турбулентності й до того, що ця сфера є нестабільною та складною. Але в якийсь момент усе одно розслабилися. Тому карантин змусив нас бути активнішими, підбадьорив, як не дивно. Зараз я розумію, що це було на краще, але коли пандемія почалася, всі були налякані. Для багатьох організацій взагалі постало питання існування, інші були змушені переробити звичні формати. Карантин і його економічні наслідки трансформували підхід до соціального бізнесу та його організації”, – зазначила Катя Тейлор, артекспертка і засновниця Port.Agency.
Чи буде мистецтво після пандемії? Однозначно, як і те, що, незважаючи на діагнози, життя продовжується.
Анатолій Звіжинський,
Член Наглядової ради Фундації Суспільність
